30. Значення письма в історії суспільства.

Письмо, порівняно зі звуковим мовленням, є додатковим засобом

спілкування. Письмо виникло в глибокій давнині через необхідність

передавати думки та історичний досвід іншому племені та потомкам.

Найдавнішими його видами є послання та надмогильні надписи. З розвитком

людського суспільства письмо розвивалось та вдосконалювалось, виникали

нові його види та розширювалися функції.

Значення письма в історії суспільства. Виникнення та існування письма

як особливого засобу спілкування має надзвичайне значення: письмо

допомогло людям подолати простір і час, зберегти людський досвід,

передаючи його від покоління до покоління, від народу до народу.

Завдячуючи письму, кожна людина спирається на досвід людства,

використовуючи та примножуючи його.

Можливість передачі повідомлення на відстані сприяло тому, що кожне

значуще політичне, літературне та наукове явище, виникнувши в одній

точці, ставало здобутком усього народу. Об’єднуюча роль мови в цих

умовах значно підвищувалась; велике значення стало надаватись єдиним

адміністративно-господарським документам, художній літературі.

Письмо відіграло велику роль для розвитку наукового мислення.

Зафіксовані в чітких формулюваннях, наукові положення ставали доступними

для всіх бажаючих. Наукова символіка, яка виникла на базі буквеного

письма, має велике значення в прискоренні наукового мислення.

Сучасні види письма виникли в результаті неоднократних пошуків та

тривалого вдосконалення початково створених видів. Найпершими засобами

утримання в пам’яті певної інформації були предмети природи. Сюди

належать мисливські попереджувальні знаки та символіка самих предметів,

уміння читати по слідах.

Деякі предмети починають виступати як символи. Широко відомо, що

символом миру була люлька, яку по черзі курили представники ворогуючих

племен. Символом дружби і знаком щиросердечного привітання у

слов’янських племен вважалося піднесення гостю хліба та солі. Геродот

розповідав, що скіфи відправили персам жабу, мишу, птаха і п’ять стріл.

Це «предметне» послання слід було трактувати так: «Якщо ви, перси, не

вмієте літати в небесах, як птах, скакати по болотах, як жаба, і

ховатися під землею, як миша, ви всі загинете від наших стріл».

Предметне «письмо». Здатність предметів символізувати поняття була

різнобічно використана стародавніми племенами. Це представлено в таких

видах індійського письма як вампум і кіпу.

Вампум – це раковинні буси алгонкінських та ірокезьких племен; вони

слугували не тільки прикрасами, адже їх використовували і як предметні

«записи». Особливо важливою була символіка кольору: білий колір означав

мир, здоров’я, благополуччя; чорні буси сповіщали про смерть вождя;

червоні – про війну.

31. Етапи і форми розвитку графічного письма

 Етапи і форми розвитку графічного письма Власне письмо — графічне. Воно пов'язане з викорис­танням графічних знаків — малюнків, значків, букв, цифр. Графічне письмо пройшло декілька етапів у своєму роз­витку. Першим етапом була піктографія. Піктографія (від лат. "розмальований" і гр. "пишу") - відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідов­ності малюнків (малюнкове письмо). У піктографії мистецтво і письмо нероздільні, хоча для: функції письма художній рівень малюнків несуттєвий. Принагідно зазначимо, що первісно значення "малювати і "писати" виражалися синкретично в одному слові, тобто не диференціювалися. Та й до цього часу слово писати нерідко вживається в значенні "малювати": художник пи­ше картину.  Найдавніші зразки піктографії належать до епохи па­леоліту. Правда, провести чітке розмежування між живо­писом палеоліту і власне піктографією важко. Давні піктографії до цьо­го часу збереглися на стінах печер, на скелях, камінні, рогах та кіст­ках тварин. В індіанців Аме­рики, абориге­нів Африки, Австралії та Си­біру піктографія була поширена аж до XX ст.  Піктографічне повідомлення може складатися з одного складного знака-повідомлення, в якому "прочитуються" його складові елементи, і послідовності простих знаків-піктограм, розгорнутих у просторі у вигляді окремих "кадрів". Вона може бути "прочитана" як слово, синонім слова, словосполучення, речення, декілька речень. Піктографія не пов'язана з алфавітом, тому для її розуміння не потрібно вміти читати й писати. Непов'яза1 піктографії з мовними формами — зручний засіб спілкування різних племен. Недолік піктографії полягає в тому, що абстрактне в ній розшифрувати дуже важко. У сучасних культурах піктографію використовують як допоміжний засіб спілкування в дорожній сигналізації (діти, бензоколонка, виделка і ложка як вказівка місцезнаходження їдальні тощо), а також як покажчики чого-небудь, розраховані на іноземців (зображення прибиральниці та офіціантки в готелях, піктографічні знаки міжнародного телефонного зв'язку тощо). Особливо вагомою є роль піктографії в умовах багатомовності та безграмотності. Ще в XVI ст. були спроби створити на основі піктографії універсальний засіб спілкування — пазиграфію (гр. "кожний, усякий"), яка могла б ліквідувати бар’єри природних мов. Однак вони не мали успіху . Другим етапом у розвитку графічного письма є ідеографія.

32.

Лексикологія (від грецького lexikos — словесний, словниковий і logos — учення) — розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

Прикладна лексикологія займається питаннями укладання словників, перекладу, лінгводидактики і культури мовлення.

Термін лексикологія вперше введений у французькій енциклопедії Д. Дідро та Л. Д'Аламбера в 1765 році.

Проте, як окремий розділ мовознавства лексикологія виділилася порівняно недавно. Ще на початку 20 століття відомий американський мовознавець Леонард Блумфільд вважав, що мовознавство загалом не повинно займатися семантикою, яка по суті становить ядро лексикології.

Розділи лексикології

власне лексикологія — наука про словниковий склад мови.

семасіологія — наука про значення слів.

ономасіологія — наука, яка вивчає процеси найменування.

етимологія — наука, яка досліджує походження слів.

фразеологія — наука про стійкі словосполучення.

ономастика — наука про власні назви. Ономастика в свою чергу поділяється на розділи:

антропоніміка — наука про імена людей.

топоніміка — наука про назви географічних об'єктів.

гідроніміка — наука про назви водоймищ.

теоніміка — наука про назви божеств.

астроніміка — наука про назви астрономічних об'єктів.

зооніміка — наука про назви тварин (клички тварин).

лексикографія — наука про укладання словників.

Лексикологія – розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови). Лексикологія суттєво відрізняється від фонетики і фонології. Якщо фонетика і фонологія вивчають односторонні одиниці, що мають лише план вираження, то лексикологія – двосторонні одиниці, які мають план вираження і план змісту. Розрізняють загальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладну лексикологію.  Загальна лексикологія встановлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови.

Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичних подібностей і відмінностей між ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культури мовлення. Такі мовознавці; як М. Т. Доленко, І. Доцюк, А. Г. Іващук твердили, що лексикологія – це розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови. У курсі сучасної української мови розглядається система словникового складу лише на сучасному етапі її розвитку, тобто в плані синхронної характеристики:  а) лексичне багатство української мови; б) слово і поняття та взаємовідношення їх; в) основні типи лексичних значень слів; г) розвиток і шлях збагачення словникового складу; д) найважливіші стилістичні шари у словниковому складі мови.