1) Мовознавство – наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників.

Предмет мовознавства

Лінгвістика вивчає не лише існуючі (що існували або можливі в майбутньому) мови, але і людську мову взагалі. Мова не дана лінгвістові в прямому спостереженні; безпосередньо спостерігаються лише факти мови, або мовні явища, тобто мовні акти носіїв живої мови разом з їх результатами (текстами) або мовний матеріал (обмежене число письмових текстів на мертвій мові, якою вже ніхто не користується як основним засобом спілкування).

Мовознавство пов’язане як із суспільними, так і з природничими науками. Ці зв’язки є обопільними: результати мовознавчих досліджень використовуються іншими науками і навпаки. Мова – явище суспільне, отже, й мовознавство належить до суспільних наук і передусім пов’язане з такими суспільними науками, як історія, ахеологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство та ін.

Основні завдання мовознавства:  1.     Розв'язання проблеми походження мови.  2.     З'ясування проблеми природи та суті мови.  3.     Осмислення проблеми співвідношення мови та мислення.  4.     Аналіз причин різноманітності мов та відображення в мові „картини світу".  5.     Усвідомлення механізму дії мови.  6.     Виявлення механізму впливу мови на мислення та поведінку людини.  7.     Вивчення внутрішньої структури мови та особливостей мовних одиниць. 

Розрізняють конкретне(часткове) і загальне мовознавство. Конкретне мовознавство вивчає окремі мови або групу споріднених мов – слов’янські, германські, романські, балтійські тощо. Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних мов. До них належать суть мови, її природа, походження, закони розвитку тощо. Воно вивчає також структуру й закономірності функціонування всіх мов світу.

Галузі мовознавства: фонетика, графіка, лексика, фразеологія, граматика, семантика.

Значне коло розв’язуваних мовознавством питань, зумовлених проникненням мови в усі сфери діяльності людини, визначає його не тільки наукове, а й практичне значення, зокрема: створення писемності для безписемних мов, різних типів словників, підручників і посібників для вивчення мови, записування певними знаками усного мовлення, передачі слів, систем письма для сліпих, а також дешифрування невідомих писемностей, стандартизація науково-технічної термінології, розробка раціонального й стабільного правопису, методів перекладу іншомовних текстів. Незаперечне практичне значення мовознавства і для логопедії – медичної науки, яка розробляє спеціальні методи виправлення у дітей неточностей вимови окремих звуків і звукосполучень, лікування вад мовлення.

2) Гіпотези про походження мови

У 17-19 ст. з’явилося кілька гіпотез походження мови – звуконаслідувальна, звукосимволічна, вигукова, соціального договору, трудових викриків, жестів та ін.

Звуконаслідувальна. Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів. Ця гіпотеза була започаткована ще Демокрітом і Платоном. Прийняти таку гіпотезу неможливо, бо згідно з нею мова виникла випадково, а не за необхідністю, тому існування суспільства для її виникнення не є обов’язковим.

Звукосимволічна. Вона є близькою до звуконаслідувальної. Деякі вчені навіть ототожнюють їх. Згідно зі звукосимволічною гіпотезою між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв’язок. Звуками людина передає свої враження про навколишній світ. Підтримували цю гіпотезу німецькі вчені Готфрід Вільгельм Лейбніц, Гумбольдт, Якоб Грімм, Гейман Штейнталь, український мовознавець Олександр Потебня.

Вигукова. Суть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в людині певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами. А отже, слово – дзеркало душевного стану людини. Започаткували цю теорію епікурейці Давньої Греції, яі вважали, що виникнення мов зумовлене природною потребою людини виражати звуками свій душевний стан. Безумовно, не можна заперечувати значення емоцій і почуттів у розвитку мови, але прийняти вигукову гіпотезу походження мови важко, бо головну причину виникнення мови вона вбачає в індивідуальному душевному стані людини.

Гіпотеза соціального договору. Її основоположником вважають Діодора Сицилійського. Ця гіпотеза пов’язана з полемікою щодо того, як речі дістали свої назви, тобто є розвитком учення Демокріта і Аристотеля про умовність, довільність назв. Гіпотезу соц. Договору можна заперечити хоч би таким фактом: щоб домовитися, необхідно було вже мати мову.

Гіпотеза трудових вигуків. Виникла в другій половині 19 ст. Висунув її Людвіг Нуаре, підтримував Карл Бюхер. За цією гіпотезою, інстинктивні вигуки супроводжували колективні трудові дії. Спочатку вони були мимовільними, поступово перетворилися на символи трудових процесів. Це, по суті, варіант вигукової теорії. Тільки тут вигуки виступають засобом ритмізації праці. Вони нічого не виражають, навіть емоцій.

Гіпотеза жестів. Її відстоював російський вчений Микола Марр. За цією гіпотезою, спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова. Вільгельм Вундт вважав, що із самого початку існувало дві мови – мова жестів і мова звуків. За допомогою звуків виражали почуття, а за допомогою жестів – уявлення про предмети. Як доказ цієї гіпотези наводять факт існування мови жестів у наш час.

гіпотеза походження мови ф. енгельса. Набула широкого розповсюдження у країнах, які перебували під впливом комуністичної ідеології. Послідовник Ч. Дарвіна Ф. Ен­гельс свою гіпотезу виклав у дослідженні "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" (1876). За цією гіпотезою, багато тисячоліть тому в Пів­денній Азії жила високорозвинена порода людиноподіб­них мавп — австралопітеки. Відрізнялися вони від інших тим, що їм була притаманна вертикальна хода, мали уко­рочену щелепу і великий мозок. Пряма хода відіграла ви­рішальну роль у процесі перетворення мавпи в людину. Мавпа більше бачила, що впливало на розвиток мислен­ня, а вивільнені передні кінцівки використовувала для виготовлення знарядь праці, що, в свою чергу, впливало на удосконалення руки. Жили мавпи гуртом, що вимага­ло взаємної підтримки, а отже, зумовлювало необхідність спілкуватися. Спочатку вони використовували звукові сиг­нали. Поступово розвивалася гортань. Вживання м'ясної їжі впливало на розвиток мозку. Думка з часом відрива­лася від конкретного предмета, тобто з'являлося абстрак­тне мислення.

Теорія моногенезу – вчення про походження всіх мов світу від однієї мови. Ця теорія пов'язана з біблійним учен­ням, з ідеями італійського мовознавця Альфредо Тромбетті про спорідненість деяких сімей мов і правомірність їх об'єднання в макросім'ї, з методом глото­хронології американського мовознавця Морріса Своденш, який довів існування великих макросімей мов і наявність між ними споріднених зв'язків.

Теорія полігенезу – протилежний моногенезові по­гляд. Пов'язана з ідеєю декількох різних центрів похо­дження людини і відповідно різних мов. Цей погляд зараз вважається менш імовірним.