8. Особливості пізнавальної сфери молодшого школяра.

У молодшому шкільному віці мислення стає домінуючим і починає визначати роботу всіх інших пізнавальних процесів, вони інтелектуалізуються: пам'ять стає мислячою, а сприймання — думаючим. Розвивається словесно-логічне мислення, (здатність міркувати логічно), хоча операції аналізу, порівняння, узагальнення та інші застосовуються учнем лише на конкретному, наочному матеріалі.

У ході навчання у дітей змінюється тип ставлення до знань — емпіричне на теоретичне: відбувається засвоєння теоретич­них знань у логіці тієї чи іншої науки (математика, рідна мова тощо). Емпіричні знання — це знання про конкретні явища, які одержані шляхом безпосереднього спостереження, власного чут­тєвого досвіду. Теоретичні знання — система наукових понять, які виробило людство протягом історичного часу: вони систематизовані та зафіксовані в тій чи інший науці. Щоб засвоїти наукове поняття, треба виокремити параметри, які характеризу­ють процес, явище, речовину, будову тощо. Для цього потрібне логічне абстрактне мислення, уявне перетворення, міркування, усвідомлення змісту узагальнених понять з орієнтуванням на суттєві ознаки. Розвивається теоретичне мислення. І хоча фун­даментом мислення все ще залишається досвід, у процесі пі­знання дитина йде від теоретичного міркування до конкретних фактів, явищ. Вона вже вирішує задачі шляхом тільки теорети­чного міркування, наприклад, порівнює S двох прямокутників: І = 6 х 4, II = 8 х 3. Таким чином навчальна діяльність створює основу для міркування, формує теоретичне ставлення до речей і пізнавальний інтерес.

Сприймання підкоряється інтелектуальному завданню: діти вчаться розглядати й аналізувати об'єкт, виділяти частини з ціло­го, встановлювати зв'язки, визначати суттєві ознаки, відносити об'єкт до певної категорії. Розвивається як аналітичне сприйман­ня, так і синтезуюче. Завдання вчителя розвивати спостереження й спостережливість: здатність ставити мету, вести спостереження за планом, результати узагальнювати у вигляді висновків.

Пам 'ять розвивається в двох напрямках — довільності й осми-сленості.

Довільна пам'ять виявляється в розвитку здатності ставити мнемічні завдання; інтенсивно формуються прийоми довільного запам'ятання (складання плану і повторення за ним тексту, групу­вання матеріалу, встановлення смислових зв'язків між його час­тинами тощо).

Проте смислова, логічна пам'ять ще слабка: діти часто вда­ються до буквального запам'ятовування. Тому вчителю важливо нічого не давати дітям для заучування, поки не переконається, що матеріал діти зрозуміли. Потрібно також вчити пригадувати, ви­ховувати готовність до відтворення матеріалу.

Увага набуває рис довільності, але внутрішній контроль ще слабкий. Це скоріше пристосування до стандартних умов та ви­мог вчителя. Виявляються індивідуальні особливості уяви (в пе­реключенні уяви, зосередженості, легкості відволікання та ін.), які треба враховувати при організації уваги на заняттях.