7. Розвиток мотиваційної сфери молодшого школяра

Особистість молодшого школяра характеризується специфічними особливостями спонукальної сфери. У цьому віці потреби особистості розвиваються на основі тих, що сформувалися в дошкільному дитинстві. Передусім зберігається потреба у грі. Тому в перші дні перебування дитини у школі важливими засобами пробудження інтересу до навчання, полегшення складної навчальної діяльності є створення ігрових ситуацій, використання дидактичних ігор на уроці.

Ігрова діяльність має велике значення для розвитку спонукальної сфери учня, в тому числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Саме у грі відбувається перехід від мотивів як досвідомих, афективно забарвлених, безпосередніх бажань до спонукань як узагальнених, тобто найбільш усвідомлених, намірів.

Потреба молодших школярів у русі залишається такою сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм зосередитись на занятті. Стримуючи себе на уроці, вони нерідко проявляють особливу рухливість на перерві, що втомлює їх і знижує працездатність на наступному занятті (учитель повинен уміти організувати відпочинок дітей, включаючи їх у рухливі ігри на перервах, даючи їм змогу рухатися на уроках).

Особливо значущою для подальшого розвитку особистості молодшого школяра, як і дошкільняти, є потреба у зовнішніх враженнях. На початку навчання вона є головною рушійною силою розвитку.

Розвиваються мотиви в ході навчання: інтерес до оволодіння способами діяльності, до процесів читання, малювання, а на цій основі й до навчального предмета;

- мотиви, що не залежать від навчального процесу: широкі соціальні мотиви та вузькоособисті (прагнення до власного благополуччя, заслужити похвалу дорослих, подарунок, отримати добру оцінку).

Успішна навчальна діяльність зумовлена мотивами на основі внутрішньої позиції школяра: прагнення успішно навчатися, виконувати обов'язки учня – це викликає позитивні емоційні переживання. Якщо у першому класі сильнішими залишаються ігрові мотиви (виявляється у відволіканні, неуважності під час виконання завдань, зосередженості у грі), то у наступних класах формуються у дитини почуття гордості за себе як школяра, емоційна привабливість школи, розвиток вміння учитися, пізнавальні інтереси, прагнення оволодіти навчальними навичками не гірше, ніж однолітки.

Якщо у молодшого школяра виникає негативне ставлення до школи та небажання вчитися, активний опір навчанню, то найчастіше це буває, якщо дошкільник не був привчений обмежувати свої бажання, долати труднощі. Небажання вчитися проявляють також діти, в яких сім'я сформувала страх перед школою або легковажне ставлення до навчання у ній.

Отже, важливе значення для мотивації учіння має дієвість внутрішньої позиції школяра. Наприкінці молодшого шкільного віку, а часто й раніше, мотиваційна функція внутрішньої позиції вичерпується, втрачає свою спонукальну силу. Тому виконання обов'язків школяра все менше приваблює дитину. Учень звикає до своєї соціальної позиції, пов'язані з нею переживання втрачають свій позитивний емоційний заряд. Це зумовлює необхідність сформувати у молодшого школяра вищий рівень довільності, який відповідав би особливостям навчальної діяльності як повсякденного обов'язку дитини, який постійно ускладнюється.

У молодшому шкільному віці розвивається такий мотив поведінки, як наслідування ідеалів. Як і в дошкільному віці, ідеалами стають переважно героїчні особистості, про яких він дивився фільм, мультфільми, читав у книгах. Вони ще швидко змінюються під впливом нових вражень, оскільки не усвідомлені. Молодший школяр наслідує, як правило, лише зовнішній вияв учинків героїв, яких вважає для себе ідеалом. Загалом, у молодшому шкільному віці формуються основи спрямованості спонукальної сфери (егоїстичної, просоціальної, гуманістичної).