Основні елементи політики народонаселення:

• вплив на умови праці (визначення меж працездатного віку, масштабів зайнятості працездатної частини населення, тривалість робочого дня і робочого тижня, турбота про охорону праці, кваліфікаційна і спеціальна підготовка, профорієнтація і ін.);

• поліпшення життєвих умов всіх верств населення (підвищення реальної заробітної плати або рівня доходів, поліпшення житлових умов, забезпечення можливості користуватися побутовими послугами і досягненнями культури, медичним обслуговуванням; збільшення вільного часу і ін.);

• дія на відтворення населення (природне відновлення поколінь, міграційна рухливість, соціальна мобільність).

Останній елемент трактувався більшістю учених (і трактується до цих пір) як власне демографічна політика. В сукупності заходів, що впливають на демографічні процеси, пропонувалося виділяти два основні напрями:

• зміна характеру процесів природного відновлення поколінь (народжуваності, шлюбності, розлучуваності, вікової структури, смертності) в їх тісному взаємозв'язку;

• вплив на міграцію населення (міграція, імміграція, еміграція, географічний розподіл, щільність населення і так далі); міграційна політика, що проводиться державою, органічно зв'язувалася з політикою в області розселення населення по території країни.

У англо- і франкомовній літературі, в міжнародних документах широкого поширення набув термін «політика населення», представлений у всіх версіях багатомовного словника по демографії. Цей термін широко використовується в офіційних документах, рекомендаціях і аналітичних доповідях ООН. Але однозначного трактування цього терміну немає. Широкий або вузький підхід до змісту основних понять пов'язаний в основному з поглядами на предмет демографії і межі, що вивчаються цією наукою явищ. З інших, близьких по сенсу термінів найбільшого поширення набули контроль народжуваності і планування сім'ї, а останнім часом – сімейна політика.

Термін планування сім'ї використовується в двох основних смислових контекстах:

• на макрорівні під плануванням сім'ї розуміється діяльність державних і недержавних організацій (програми, комплекси заходів), направлена на створення умов для реалізації відповідального батьківства, для досягнення кожною сім'єю бажаного числа дітей. На практиці ця діяльність в основному направлена на стимулювання обмеження дітородіння в сім'ях, тому програми планування сім'ї іноді називаються програмами контролю народжуваності. Термін контроль народжуваності або регулювання народжуваності, використовують для опису дії держави на процес народжуваності, головним чином з метою зниження її рівня і скорочення темпів зростання населення в країні. Термін був введений; у оборот Маргарет Сенджер, що відкрила в 1916 р. в Нью-Йорку першу в Америці клініку по попередженню вагітності.

• на мікрорівні під плануванням сім'ї розуміється ухвалення подружньою парою (індивідом) добровільних рішень про величину сім'ї, зокрема, про число дітей в ній, і дії, сприяючі реалізації таких рішень. Морально-етичною і правовою основою планування сім'ї є сплановане (відповідальне) батьківство – надання сім'ї права вільно і відповідально визначати бажане для неї число дітей і проміжки між їх народженнями (календар народжень). Таке право проголошене в цілому ряду міжнародних угод і розглядається як одне з основних прав людини.

Планування сім'ї допомагає не тільки досягати бажаного числа дітей в сім'ї і зберегти їх, але і :

- вибирати час дітородіння з урахуванням віку батьків і соціально-економічних умов;

- регулювати інтервали між народженнями;

- уникнути небажаної вагітності, незапланованих народжень;

- сприяє зниженню материнської і дитячої смертності, зміцненню здоров'я матери і дитини, скороченню вторинного безпліддя.

Ефективність планування сім'ї залежить від інформованості людей про методи контролю дітородіння, від доступності і прийнятності цих методів для різних категорій сімей.

Термін сімейна політика використовується все частіше як самостійний термін для позначення діяльності державних і інших служб по соціальному захисту сім'ї, по наданню адресної підтримки сім'ям певних типів.

У вітчизняній науковій літературі і суспільно-політичній лексиці цей термін активно використовується приблизно з середини 80-х рр. Початок активній розробці змісту сімейної політики, її цілей, форм і методів поклав регіональний демографічний семінар з проблем сімейної політики, що проходив у Юрмалі (Латвія) в 1988 р. На жаль, матеріали семінару не були опубліковані. Термін все частіше використовується в наукових публікаціях, в матеріалах; що містять концептуальні підходи до реалізації соціальної і демографічної політики.

Точної і загальноприйнятої дефініції поки немає, сам характер вживання поняття «сімейна політика» свідчить про те, що фахівці не наполягають на строго однозначному вживанні даного терміну, розглядають сімейну політику як область одночасно і соціальної, і демографічної політики, акцентуючи увагу, залежно від професійних інтересів, на демографічних, соціальних, культурних, медичних і інших аспектах.

Сімейну політику можна визначити як цілеспрямовану діяльність державних органів і інших соціальних інститутів, покликану створювати оптимальні умови для виконання сім'єю її функцій, гармонізувати відносини між особою, сім'єю я суспільством.

Сім'я може і повинна бути об'єктом міждисциплінарного дослідження; знання про сім'ю, її проблеми і закономірності розвитку, отримані соціологами, демографами, економістами, складають інформаційну і методологічну основу для формулювання цілей і завдань сімейної політики, для розробки механізмів і конкретних програм її реалізації.

Практично всі аспекти соціальної і демографічної політики так чи інакше зачіпають інтереси сім'ї. У сімейну політику включаються заходи як загальносоціальної, так і демографічної спрямованості:

• статеве виховання в сім'ї і школі;

• підготовка молодожонів до сімейного життя;

• матеріальна підтримка молодої сім'ї (житло, кредити, допомога, пільги, тривалі оплачувані відпустки по вагітності і пологам, по догляду за дитиною);

• розвиток багатопрофільних «Служб сім'ї» (діагностика відносин між подружжям, між батьками і дітьми, профілактика сімейних конфліктів, підвищення рівня культури сімейних відносин в педагогічних і сексуальних питаннях);

• сприяння вступу до браку самотніх і розведених;

• розвиток служб планування сім'ї (підбір доступної і надійної контрацепції, медико-генетичне консультування, переривання вагітності сучасними, найменш шкідливими способами, лікування безпліддя і тому подібне);

• масові видання популярної літератури по питаннях сім'ї і шлюбу;

• пропаганда сімейних цінностей засобами масової інформації, культури, мистецтва і тому подібне.

Залежно від демографічної ситуації існує два основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвинутих країн) і на зниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов'язане із труднощами як морально-етичного плану, так і нестачею фінансових засобів. І практично всі країни світу мають спільну мету будь-якої демографічної політики — зниження захворюваності населення та подовження середньої тривалості життя