Де, куди, звідки

Де функціонує п

ри іменниках таких ЛСГ:

• З локальною семою: місто, село, поле, конкретні власні назви: Під час канікул ми побували в Яремчі, де досхочу покаталися на лижах.

• Що можуть бути місцем перебуванням: Пташка сіла на те дерево, де вона сиділа вранці.

Куди, звідки – при іменниках, які можуть бути вихідними чи кінцевими точками руху. Ходімо до кімнати, звідки ви втекли. Цивілізація того краю, куди його занесла доля, трохи обтесала його.

Місце підрядних частин

1. Суворо фіксоване у видільно – та якісно-означальних реченнях – контактне, тобто після ОС. Порушується контактність лише при наявності при ОС постпозитивних означень чи уточнюючих членів: Знов надійшла ота пора приємна, коли зустрілись осінь і зима.

2. Постпозиція або інтерпозиція підрядної частини.

Ядро присубстантивно – означальних речень становлять видільно– означальні та якісно – означальні речення ,у яких антицедент наявний або можливий. Це речення власне – означальні. Розрізняємо за можливістю появи займенника той чи такий.

Периферія присубстантивно – означальних речень – це означально – поширювальні речення з ОС – автосемантчними іменниками. Підрядні частини таких речень – це додаткові зауваження, що стосуються здебільшого головної частини в цілому (ознака розчленованих речень). Згодом О.Олесь опиняється у Відні, де випустив чотири номери гумористичного журналу “Сміх” (М.Жулинський ). Ці речення є ознакою книжного стилю.

Складнопідрядні з’ясувальні речення

Складнопідрядні з’ясувальні речення – це такі речення, підрядна частина яких розкриває зміст того, що названо опорним словом, вказуючи на необхідний, але відсутній у головній частині об’єкт (додаток ), рідше суб’єкт дії (підмет).

За визначенням Бєлошапкової, підрядна частина займає при ОС позицію, аналогічну до словоформи з об’єктним значенням (додатка) або ж суб’єктним (підмета ), тобто вона є описовою заміною відсутніх у головній частині цих членів речення: Козаков по собі знав (що?), що небезпека змінює людину. Мені пригадалась поїздка в Карпати – Мені пригадалось, як ми їздили вКарпати.

Головна частина таких речень містить опорні слова (це прислівні речення), які відповідно до своїх лексико – семантичних властивостей (сильновалентні слова) потребують обов’язкового доповнення, з’ясування підрядною частиною. Без неї головні частини були б не закінчені ні за формальним складом, ні за змістом. Це означає, що між головними і підрядними частинами таких речень встановлюються з’ясувальні відношення, звідки і термін з’ясувальні речення.

1. Отже, для встановлення диференційних ознак цих речень важливо найперше встановити коло опорних слів, що потребують доповнення, з’ясування. Це слова певних лексико – семантичних груп (на їх виділенні зупинимось нижче), які в цілому можна визначити так: зі значенням мовлення, думки, почуття, оцінки, буття. Дома говорили, що Валерій удався в батька. Жаль, що я не дружив з голубами (Малишко). Враз Тимофій почув, як забряжчали ворота. Виявилось, що в бібліотеці цієї книжки немає.

2. Наступна диференційна ознака з’ясувальних речень – сполучники. Основний сполучник цих речень – щ. Однак використовуються й інші (як, щоб, ніби тощо). Помічено, що вид сполучника залежить від семантики ОС і комунікативної спрямованості речень. Тому доцільно на цій основі виділяти різновиди з’ясу вальних речень (ЗР.). Отже, є три різновиди ЗР:

• із сполучниками сфери розповіді – розповідного характеру;

• із сполучниками сфери волевиявлення – спонукального характеру;

• із сполучниками чи сполучниковими словами сфери питальної мови – питального характеру.