Складне речення план

1. Поняття про складне речення. Історія його вивчення.

2. Граматична ( синтаксична ) природа складного речення.

3. Типи синтаксичного зв’язку в складному реченні.

4. Засоби вираження синтаксичного зв’язку в складному реченні.

5. Типи складних речень.

Література

1. Белошапкова В.А. Современный русский язык: Синтаксис. – М., 1977.- с.158 - 203

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – с.279 – 296.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. -Донецьк, Дон НУ. – 2001. – с.319 – 337.

4. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. – К.: Вища школа, 1994.

5. Кващук А.Г. Синтаксис складного речення. – К.: Радянська школа, 1986.

I. Поняття про складне речення. Історія його вивчення.

Складне речення – це окрема синтаксична одиниця, яка має своє місце у системі синтаксичних одиниць, що можна представити графічно таким чином:

Словосполучення і речення

Просте Складне

Складним називається таке речення, яке має у своєму складі дві і більше предикативних частин, що утворюють змістову, структурно – граматичну та інтонаційну єдність: Іван Франко небезпідставно вважав, що найдавніший літопис – це своєрідне зібрання політичних текстів, переплавлених мовою історії ( Вал. Шевчук ); Минула ніч, і сонце білогриве несе на трості огненному день, і блискітки, швидкі та метушливі, стрибають на асфальті де–не-де ( В. Симоненко ).

Як видно із прикладів, складне речення становить цілісну структуру, що виступає у мовленні однією комунікативною одиницею. Однак така граматична особливість складного речення, як наявність складових предикативних частин, побудованих як прості речення, - довгий час перешкоджала вченим розглядати складне речення як окрему синтаксичну одиницю. Це позначилось і на терміні “ складне речення “, який встановився лише в тридцятих роках нашого століття.

Раніше природу складного речення розуміли дещо інакше і відповідно до цього вживали інші терміни: складне ціле ( О.М. Пєшковський ), сполучення речень ,(О.О.Шахматов). Ці синтаксисти вбачали у складному реченні поєднання кількох простих, тому й використовували вказані терміни, не бачачи достатніх підстав для розгляду цієї синтаксичної структури як окремої синтаксичної одиниці, протиставленої простому реченню.

Першим звернув увагу на якісно іншу синтаксичну природу складного речення, порівняно з простим, мовознавець В.О. Богородицький. Зокрема, він описав складне речення як єдину та цілісну структуру, провівши паралель між частинами слова – морфемами і частинами складного речення. Як у першому випадку морфеми не існують поза словом, а мають значення тільки у тому чи іншому слові, так і в другому – прості речення поза складним не мають того ж значення, що у межах складного речення. Інакше кажучи, як слово – єдність морфем, так складне речення – єдність частин, котрі лише умовно можна назвати простими реченнями.

Пізніше В.В. Виноградов уточнив, що складові частини такої синтаксичної структури тільки зовнішньо, тобто за будовою, більш - менш однотипні із простими реченнями.

На сьогодні, у синтаксичній науці домінує розуміння складного речення як окремої синтаксичної одиниці, що протиставлена за кількома диференційними ознаками простому реченню. Цього погляду дотримуються В.А. Бєлошапкова, І.Р. Вихованець, І.І. Слинько, Н.В.Гуйванюк, автори сучасних вузівських підручників з української мови. Однак в академічній граматиці ( РГ – 80 ) деякі російські синтаксисти розвивають шахматівський погляд,визначаючи цю одиницю як граматично оформлене сполучення речень. Це засвідчує, що в розумінні природи складного речення і в сучасній синтаксичній науці існують розбіжності між вченими, оскільки саме складне речення – одиниця, недостатньо вивчена.