2. Міжнародна діяльність Галицько-Волинського князівства за д. Галицького та його наступників.

На перше місце в зовнішній політиці Данила 20-50 рр. виходить Угорщина, яка до 1245р. з допомогою галицьких бояр намагалася загарбати Галицьку землю. Рішучий поворот від війни до миру стався лише влітку 1245 р., коли Данило Романович розбив угорців і успішно з'їздив до Батия в Орду. Від Батия він повернувся з «ярликом» на Галицько-Волинське княжіння. Це допомогло врятувати Галицько-Волинські землі від нової навали татаро-монголів. У 1246 р. угорський король (Бела ІV) запропонував свою дочку Констанцію в дружини синові Данила Леву. Данило не одразу прийняв цю пропозицію. Згодом він погодився на цей династичний шлюб і підписав з Белою мирну угоду.

Відносини Данила з Польщею після відновлення Галицько-Волинського князівства у 1245 р. були в основному дружніми. Будучи важко хворим він у 1262 р. зробив спробу встановити союз з Польщею. (Галицько-Волинський літопис про з’їзд князів руських з польським князем Болеславом в Тернаві. Про укладений договір між Руссю та Польщею). Дослідники вважають, що цей з’їзд у волинському замку Тернава був спробою Данила об’єднати сили двох держав проти литовського князя Міндовга, який воював з ними.

Важливою подією було прийняття Данилом у жовтні-листопаді 1253 р. у волинському місті Дорогичині королівської корони від легата папи Інокентія IV. Коронація сталася завдяки угоді, яку підписав Данило і папський посол Опізо. Всі джерела свідчать, що королівський титул нав’язала Данилові папська курія. Корона папі нічого не коштувала, а політичні і релігійні вигоди могла принести чималі.

Коронації передували 8 років переговорів, починаючи з грудня 1245 р. Тоді переговори з галицькими князями про навернення до католицизму вів Плано Карпіні. Данилові було запропоновано встановити стосунки з курією. Він послав свого представника ігумена Григорія до Ліона, де перебував папа Інокентій IV. Із текстів папських булл до Данила вимальовується угода. Папа прагнув насадити на Русі католицизм, прийняти присягу від князів на вірність Римській церкві. Зі свого боку Данило досяг чимало вигод: 1) визнання недоторканості православного обряду; 2) визнання законності прав Романовичів на їхні землі; 3) Тевтонському ордену було заборонено селитися на галицько-волинських землях. Питання про організацію сил Заходу для війни проти татар з вини папи не порушувалося.

Тому в 1248 р. Данило перериває переговори з папою. У 1252 р. татарські хани послали проти Данила орду Куремея. Тому Данило відновлює переговори з папою, надіючись на допомогу. Влітку 1253 р. посли папи у Кракові принесли Данилу благословення і корону. Данило побажав вести переговори на своїй землі і з послами виїхав до Холма. Данило не довіряв папі, який лише декларував хрестовий похід Польщі, Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я проти татар. (Нещирість папи підтверджує булла від 23 червня 1253 р. В ній заклики до домініканців посилити пропаганду католицизму серед руських, не зупинятися навіть перед застосуванням зброї). Коронувавшись, Данило відмовився прийняти призначеного папою в руські архієпископи Альберта.

Смерть Інокентія IV та обрання папи Олександра IV знаменували різкий поворот щодо Данила. Новий папа вирішив жорстоко поводитися з Данилом, підтримав проти нього Міндовга, який не виступав проти католицизму в Литві. Папа навіть хотів оголосити хрестовий похід проти Данила, нацьковував на нього поляків, Пруський орден.

Смерть Данила спричинила політичне розчленування й роздробленість Галицько-Волинської Русі. По смерті Данила великим князем офіційно вважався його брат Василько, який не претендував на престол, не мав здібностей і бажання зайняти місце старшого брата. Як наслідок почалися боярські чвари.

Після смерті Данила правили його сини (сильний – Лев (1264-1301) і Васильків син Володимир (1270-1289)). Взаємини між ними часто мирними не були. Володимир не бажав брати участь у війнах і дипломатичній діяльності (будував міста, замки, церкви). Лев робив навпаки. Спираючись на союз з чеським королем Вацлавом II, він захопив у Польщі Люблінське воєводство, в Угорщини після смерті останнього короля з династії Арпадів, Закарпатську Русь. Лев навіть домагався польського трону в Кракові, підкорив ятвягів і переніс кордон своєї держави за Нарву.

Після Лева на трон вступив його син Юрій (літописи про нього як про талановитого правителя). Особливо його відзначали за те, що після переходу київського митрополита 1299 р. у Володимир на Клязьмі, Юрій 1303 р. домігся від Константинопольського патріарха права заснувати в Галичині окрему митрополію.

Згодом, останніми представниками династії Романовичів стали сини Юрія Андрій і Лев, які правили вдвох. Вони уклали союз з Тевтонським орденом, а стосовно татаро-монголів проводили незалежну політику. Причина їх смерті невідома, скоріше всього вони загинули 1323 р. у боротьбі з монголами.

Через відсутність нащадків галицькі бояри обрали князем польського родича Романовичів – Болеслава Мазовецького, який навіть ім’я змінив на Юрій. Новий князь відвоював у поляків руські землі, поновив союз з рицарями проти Литви. Але у 1340 р. його підступно отруїли бояри. Галичина і Волинь попадають під владу чужоземних правителів.

Заслуга Галицько-Волинського князівства в історичній долі українського народу велика. Дипломатія галицьких і волинських князів у XIII ст. була набагато інтенсивнішою і різноманітнішою, ніж у князів інших руських земель. Зовнішня політика їх переживала злети і падіння – від масштабної дипломатії Романа Мстиславовича, його сина Данила до короткозорої та хаотичної політики Лева Даниловича. Однак зовнішня політика Галицько-Волинської Русі завжди була важливим фактором політичного життя Європи свого часу.