ЛЕКЦІЯ 3.

Міжнародні відносини в епоху середньовіччя

ПЛАН

1. Зовнішня політика Київської Русі.

2. Зовнішня політика Галицько-Волинської Русі.

3. Візантійська зовнішня політика.

4. Міжнародні відносини у Західній Європі. Столітня війна 1337-1453 рр.

Зовнішня політика Київської Русі.

1. Народження давньоруської дипломатії. Міжнародні контакти давніх слов′ян та їхніх державних утворень.

2. Зовнішня політика князів у процесі створення Київської держави.

3. Зовнішня політика епохи удільної роздробленості і послаблення державної єдності Русі.

1. Народження давньоруської дипломатії. Міжнародні контакти давніх слов′ян та їхніх державних утворень.

Історію дипломатії східних слов′ян та зовнішню політику їхньої держави – Київської Русі можна умовно поділити на три періоди:

1. додержавний (кінець 5 – середина 9 ст.),

2. раньодержавний (друга половина 9 – 11 ст.),

3. часів удільної роздробленості держави (12 – 13 ст.).

Саме в останній період дипломатична діяльність набуває виражених рис, зовнішньополітична служба була поєднана з іншими державними справами.

Принциповим чином змінило характер давньоруської зовнішньої політики запровадження Володимиром Святославовичем християнства як офіційної ідеології держави (990р.). Науковці саме з цього часу відносять організацію сталої посольської служби й дипломатичного імунітету. Появляється ієрархія дипломатів.

Князі Київської Русі сприяли вивченню іноземних мов (особливо Я. Мудрий). Князь Всеволод Ярославович, за свідченням свого сина Володимира Мономаха, «дома седя», вивчив п′ять мов. У своїй книзі «Повчання дітям» В. Мономах наголошував на увазі і гостинності до іноземців, особливо послів. Вони користувалися недоторканістю. Адже зневажання чи ораза посла часто призводили до війни Русько–візантійські угоди (907, 911, 944р. ) дозволяють судити про статус руських постіл, вигоди, якими вони користувалися у Візантії. Дослідники міжнародних відносин Київської Русі 9–13 століть відкидають тезу про те, що дипломатія і зовнішня політика східних слов′ян пори раннього середньовіччя була примітивною і нелосконалою. Зовнішня політика Русі дає підстави стверджувати, що вже тоді складися чіткі системи міждержавних союзів.

Додержавні часи. З кінця 5 ст. величезна слов′янська етнокультура почала розколюватися та розселятися з території прабатьківщини (між Віслою і Дніпром) на простори Східної, Центральної, Південної Європи. Розрізнені великі і малі племена об′єднували у союзи, найбільшим з яких у Східній Європі став полянський. Тому започаткування міжнародних відносин східних слов′ян припадає на долю полянського князя Кия (кінець 5 – перша третина 6 ст.).

Історія східних слов′ян 5–8 ст. відбита у вітчизняних літописах, візантійських історичних творах 6–8 ст. В них містяться докази про перші дипломатичні міждержавні контакти східних слов′ян із сусідами (Прокопій Кесарійський – що анти об′єднувалися у союзи для боротьби з Візантією. Маврикій Стратег – писав про договори антів із сусідами як про звичайні речі. Феофілакій Сімокатта на початку 7 ст. повідомовляв, що у 6 ст. анти як союзники Візантії, протистояли ордам аварів). У Повісті Временних Літ описано про заснування Києва трьома братами (Кий, Щек, Хорив), про те, що Кий ходив до візантійського імператора і його приймали з почестями. Отже, полянський князь вже тоді вів переговори з імператором, володарем половини середньовічного світу. Візантійську подорож Кия пов′язують з початком дипломатичної історії східних слов′ян.

Взагалі 6–7 ст. вирізняються величезною зовнішньополітичною активністю східних слов′ян. В цьому контексті слід виділити перший з відомих нападів руської раті на візантійські володіння в Криму (Візантійське «Житіє святого Стефана Сурозького»). Наприкінці 8 ст. руська рать на чолі з князем Бравліним прийшла до Сурожа (Судак), захопила і розграбувала місто. Потім руськй князь уклав угоду з візантійським намісником Сурожа (суражанам повернули награбоване та полонених). Найймовірніше Бравлін очолював державне утворення (полян) в середньому Подніпров′ї.

Після походу Бравліна інша руська рать атакувала територію самої Візантії (грецьке («Житіє Георгія Амастридського» – між 825–842 рр.). Руси на Константинополь не пішли і завдали удару по малоазійському берегу Чорного моря. Як і ранішезакінчилася миром. Греки заплатили русичам великий викуп. Така домовленість була закріплена мирною угодою (скоріше всього в усній формі), що було характерним для цих часів.