111. Поняття і джерела податкового права єс

Європейське податкове право можна визначити як сукупність податкових норм установчих договорів, нормативно-правових актів, прийнятих інститутами ЄС, загальних принципів права, що застосовуються до податкових відносин, а також сукупність положень рішень Суду ЄС з податкових питань.

Місце податкового права в правовій системі ЄС визначається місцем податкової політики в загальній політиці ЄС. По мірі розвитку процесу інтеграції завдання податкової політики в досягненні цілей установчих договорів поступово змінювалися.

На початковому етапі розвитку Співтовариств податкова політика була спрямована на недопущення заміни митних бар’єрів, які зникли з утворенням митного союзу, бар’єрами податковими.

По мірі укріплення фінансової самостійності Співтовариств та розвитку ідеї федералізації ЄС значення податків як важливого джерела єдиного бюджету визначило й необхідність більш активного й різнобічного розвитку податкового права ЄС.

Створення економічного та митного союзу передбачає такий рівень узгодження податкової політики держав-членів, який дозволяє приймати нормативно-правові акти, що встановлюють однаковий податковий режим для резидентів та нерезидентів з країн ЄС. Тому, незважаючи на незначну кількість податкових статей установчих угод, місце податкового права в системі права ЄС постійно розширюється, і за умов збереження тенденції до федералізації ЄС, стане порівнюваним із тим положенням, яке займає національне податкове право в правових системах держав-учасниць ЄС.

Договір про ЄС містить ряд статей, які:

1) закріплюють правові принципи, що застосовуються регулювання податкових відносин;

2) є базовими для регламентів, директив та рішень Суду ЄС з податкових питань.

Статті 9 та 12 передбачають створення та функціонування митного союзу. В цих статтях, зокрема закріплюється:

А) створення митного союзу;

Б) відмова від застосування мита в експортно-митних відносинах держав-членів, а також заборона на введення будь-яких обов’язкових платежів, що замінюють мито. Навіть, якщо слідуючи принципу недискримінації, держава введе (рівнозначний за своїм ефектом миту) внутрішній податок і на імпортні (з держав-членів ЄС) і на місцеві товари, то і в цьому випадку такий податок може бути визнаний, як такий що порушує положення Угоди, оскільки прибутки від нього можуть спрямовуватися лише на підтримку національних виробників товарів.

Статті 95-99 регламентують непряме оподаткування. Ст. 95 містить заборону дискримінації товарів та послуг однієї держави-члена на території іншої держави-члена з метою створення більш сприятливих умов для національного (місцевого) виробника аналогічної продукції.

“Жодна держава-член не буде оподатковувати прямо, або непрямо продукцію інших держав-членів внутрішніми податками будь-якого характеру в розмірах, що перевищують оподаткування, пряме або непряме, якому підлягає аналогічна національна продукція.

Крім того, жодна держава-член не буде оподатковувати продукцію інших держав-членів внутрішніми податками з метою непрямого захисту іншої продукції”.

Стаття 95 містить норми прямої дії. Це означає, що фізичні та юридичні особи, які вважають, що національне законодавство не відповідає положенням статті і тим самим порушує їх права по Угоді про ЄС, можуть звертатися в національні суди із позовом про захист їх прав.

3. Стаття 73-d закріплює розмежування компетенції ЄС та держав-членів в регулюванні податкових відносин у зв’язку із рухом капіталів та платежів.

Ця стаття знаходиться у тісному зв’язку із ст. 73-b яка закріплює заборону будь-яких обмежень на рух капіталів та платежів між державами-членами та державами-членами і третіми країнами.

4. Стаття 100 Угоди про ЄС передбачає загальні положеня механізму зближення законодавства держав-членів.

В сфері оподаткування вона слугує основою для прийняття рішень, спрямованих на гармонізацію законодавства, що регулює прямі податки в державах-членах ЄС.