- •1. Поняття міжнародного публічного права.
- •1. Поняття міжнародного публічного права
- •2. Предмет міжнародно-правового регулювання.
- •3. Об’єкт міжнародних правовідносин.
- •4. Історія виникнення та основні етапи розвитку міжнародного права.
- •5. Становлення та характерні риси сучасного міжнародного права
- •6. Теорії співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Джерела міжнародного права
- •8. Ієрархія джерел міжнародного права
- •9. Система галузей, інститутів та норм міжнародного права
- •10. Поняття і класифікація норм міжнародного права
- •11. Основні принципи міжнародного права
- •12 Кодифікація міжнародно-правових норм
- •13. Поняття суб’єкта міжнародного права
- •14. Види міжнародної правосуб’єктності і класифікація суб’єктів міжнародного права.
- •15. Міжнародна правосуб’єктність держави
- •16. Визнання держав. Декларативна і конститутивна теорії та форми визнання
- •17. Правонаступництво у міжнародному праві
- •18. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб'єктність народів, що борються за незалежність
- •20. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави)
- •21. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи
- •22. Міжнародно-правовий статус міжнародних неурядових організацій та невизнаних держав
- •23. Поняття, джерела і система дипломатичного і консульського права
- •24. Органи зовнішніх зносин: поняття і класифікація.
- •25. Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв
- •26. Види, функції та персонал дипломатичних представництв
- •27. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •28. Організація та функції консульських установ
- •29.Структура, персонал і функції консульських установ
- •30. Консульські привілеї й імунітети
- •31. Дипломатичне право міжнародних організації
- •32. Міжнародно-правовий захист осіб, що користуються дипломатичним імунітетом
- •33. Поняття і джерела права міжнародних договорів
- •34. Класифікація міжнародних договорів
- •35. Форма і структура міжнародних договорів
- •36. Основні стадії укладення міжнародного договору
- •37. Функції депозитарію при укладанні міжнародних договорів
- •38. Застереження і поправки до міжнародних договорів
- •39. Дія договорів
- •Умови дійсності. Абсолютна та відносна недійсність міжнародного договору
- •Тлумачення міжнародних договорів
- •42. Походження, поняття і класифікація міжнародних організацій
- •43Юридична природа міжнародних організацій
- •44. Організація Об’єднаних Націй, її структура, цілі та принципи діяльності
- •45. Регіональні міжурядові організації
- •46. Міжнародно-правові аспекти громадянства
- •47. Поняття і види правового режиму іноземних громадян
- •48.Міжнародно-правове регулювання статусу біженців та вимушених переселенців
- •49. Міжнародно-правова класифікація території
- •50. Склад та юридична природа державної території
- •51. Державні кордони та їх правовий режим
- •52. Юридичні підстави зміни державної території
- •53. Поняття і джерела міжнародного морського права
- •54. Класифікація та правовий режим морських просторів
- •55. Поняття й основні риси міжнародного повітряного права
- •Глава 1. Поняття міжнародного повітряного права.
- •Глава 2. Основні принципи міжнародного повітряного права
- •Глава 3. Джерела міжнародного повітряного права
- •56. Юридична природа і правовий режим повітряного простору
- •57. Поняття і джерела міжнародного космічного права
- •59. Поняття і види міжнародних спорів
- •60. Дипломатичні та судові (правові) засоби вирішення міжнародних спорів
- •61. Реалізація принципу мирного розв’язання спорів за допомогою міжнародних організації
- •62. Поняття права міжнародної безпеки
- •63. Система міжнародної безпеки
- •64. Правові аспекти національної безпеки
- •65. Поняття і види колективної безпеки
- •66. Загальна характеристика міжнародно-правових засобів забезпечення безпеки
- •67. Правові засади використання гуманітарної інтервенції
- •68. Поняття міжнародно-правової відповідальності.
- •69.Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
- •70. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав
- •71. Поняття і елементи міжнародних правопорушень. Класифікація міжнародних правопорушень держав
- •72. Види і форми міжнародно-правової відповідальності держав
- •73. Обставини, що виключають відповідальність держав
- •74. Основні універсальні міжнародні акти із захисту прав людини та механізми їх реалізації
- •87. Принципи побудови та діяльності органів єс
- •88. Порядок формування, функції та повноваження Європейської Ради
- •89. Порядок формування і повноваження Ради єс.
- •90. Порядок формування і повноваження Європейської Комісії
- •91. Функції та повноваження Європейської Парламенту
- •92. Склад, організація та порядок діяльності Суду єс
- •93. Повноваження Суду першої інстанції
- •94. Рахункова палата: склад, повноваження та функції
- •95. Консультативні органи єс: Комітет регіонів та Соціально-економічний комітет.
- •2.3. Консультативний комітет Європейського об'єднання вугілля і сталі.
- •96. Фінансові органи єс
- •97. Юридична природа права єс
- •98. Принципи права єс
- •98. Джерела права єс
- •100. Первинне і похідне право єс
- •101. Міжнародні договори в системі права єс
- •102. Засоби судового захисту в праві єс
- •105. Поняття і джерела митного права єс
- •106. Єдиний митний тариф та номенклатура товарів в єс
- •107. Порядок митного оформлення та митного контролю
- •108. Поняття та принципи бюджетного права єс
- •109. Структура бюджету єс
- •110. Бюджетний процес та контроль в єс
- •111. Поняття і джерела податкового права єс
- •112. Податкова система єс
- •113. Гармонізація податкового законодавства країн-учасниць єс
- •114. Основні напрями зовнішньої політики в Європейського Союзу
- •115. Міжнародна правосуб'єктність єс
- •116. Компетенція єс в сфері спільної зовнішньої політики та безпеки (сзпб)
- •117. Формування спільної оборонної політики в єс
- •Правова та інституційна основи співробітництва України та єс
- •Гармонізація (адаптація) законодавства України до права єс
- •124. Перспективи отримання Україною асоційованого членства в єс
109. Структура бюджету єс
Доходи бюджету ЄС. Система власних засобів
Стаття F (н.н. ст. 10) Договору про Європейський Союз містить принципове положення про те, що Союз забезпечує себе фінансовими засобами, які потрібні для досягнення його цілей і проведення його політики. Ця норма проголошує фінансову автономію ЄС, але не дає йому повноважень на одержання нових засобів шляхом встановлення податків або як-небудь інакше. Рішення про систему власних засобів приймаються Радою за пропозицією Комісії і після слухань у Парламенті. Держави-члени за рекомендацією Ради приводять національне законодавство у відповідність з цим рішенням.
Вираз "власні засоби" використовується в ст. 201 (н.н. ст. 269) Договору як збірне позначення ряду джерел фінансування бюджету ЄС. Договір або інші нормативні акти Співтовариства не містять якого-небудь визначення даного терміна. Принципове положення, що характеризує власні засоби, полягає в тому, що їхнє встановлення і регулювання відносяться до виняткової компетенції ЄС.
Структура власних засобів
Рішенням Ради від 24 червня 1985 р. були встановлені чотири категорії власних засобів:
відрахування, премії, додаткові і компенсаційні платежі, а також інші платежі, стягнуті з товарообігу з третіми країнами в рамках Єдиної сільськогосподарської політики;
мита Єдиного митного тарифу, інші аналогічні митні платежі, стягнуті з товарообігу з третіми країнами, а також мита на товари номенклатури ЄСВС;
відрахування від надходжень національних податків на додану вартість;
відсоткові відрахування від величини сукупного суспільного продукту — т.зв. четверте, або додаткове джерело доходів;
інші власні засоби: податок на платню персоналу, процентний доход від капіталу, отримані внески на здійснення програм і ін.
Вибір аграрних відрахувань і митних зборів як власних засобів є логічним наслідком проведення спільної аграрної політики й існування митного союзу. Включення в їхнє число податку на додану вартість було викликано фіскальними мотивами. Відрахування від величини сукупного суспільного продукту, прямо пов'язані з платоспроможністю держав-членів, покликані забезпечити не тільки приплив додаткових засобів у бюджет, але і більш справедливий розподіл фінансового тягаря усередині ЄС.
Верхня границя величини власних засобів визначаєтся в перспективному фінансовому прогнозі в процентному співвідношенні до показника сукупного суспільного продукту ЄС. На період до 2006 р. передбачене було збереження єдиної максимальной ставки в розмірі 1,27%; при цьому Комісія не лише вважає такий обсяг фінансування достатнім, але і прогнозує утворення деякого вільного резерву.
Традиційні джерела
а) Аграрні відрахування. Аграрні відрахування стягуються при ввозі на митну територію ЄС із третіх країн товарів, ринок яких підлягає регулюванню; їхня величина відповідає різниці між директивними або орієнтованими цінами, що щорічно встановлюються Радою ЄС, і більш низькими цінами світового ринку. Передбачена також можливість установлення мит на експорт сільськогосподарської продукції при дефіциті відповідних товарів на європейському внутрішньому ринку.
б) Мита. До дохідних джерел бюджету ЄС відносяться також мита Єдиного митного тарифу, інші аналогічні митні платежі стягнуті з товарообігу з третіми країнами, а також починаючи з 1988 р., мита на товари номенклатури ЄСВС. Із зібраних і таких, що підлягають перерахуванню в бюджет ЄС митних зборів і платежів на ввіз аграрних продуктів 10% залишаються у відповідній державі для покриття адміністративних витрат по їх стягуванню. У зв'язку з лібералізацією міжнародної торгівлі і зниженням рівня митного обкладання традиційні джерела поступово утрачають своє колишнє значення; їхня частка в доходах бюджету незмінно скорочується.
в) Відрахування від податку на додану вартість
Залучення в 1970 р. податку на додану вартість як дохідне джерело бюджету ЄС було обумовлено наявністю широкої податкової бази, налагодженого механізму збору і перспективою швидкої гармонізації.
Єдина ставка, застосовувана до здійснюваних усіма державами відрахуванням ПДВ, коливається в різні періоди від 1% до 1,4%. Податкова база також уніфікована. Для дотримання справедливості в розподілі тягаря фінансування ЄС певні пільги по ПДВ мають ряд країн (Іспанії, Португалії, Ірландії і Греції), де податкова база обмежується 50% їх валового суспільного продукту.
Четверте джерело доходів
Внески, основу вирахування яких складає показник сукупного суспільного продукту, були введені систему дохідних джерел бюджету ЄС на підставі рішення Ради на початку 1988 р. на додаток до традиційних засобів і доходів від ПДВ. Дана міра стала результатом політичного компромісу, необхідність якого порозумівалася важким фінансовим становищем ЄС, що наступило в 1987 м через непередбачений ріст витрат на сільське господарство, що поставило Співтовариство на грань неплатоспроможності.
Це джерело являє собою спеціально встановлену процентну ставку до показників обсягу валового суспільного продукту кожної держави. У 1999 р. вона складала 1,27%, до 2006 р. планувалося її зниження до 0,97%, але реально вона становила 1,11%.
Під час ухвалення так знаних фінансових перспектив ЄС на 2007-1013 роки Президент Єврокомісії Жозе Баррозу, виступаючи перед профільним комітетом Європарламенту, зазначив, що деякі члени ЄС «не виявляють ознак гнучкості». Головною проблемою нині залишається прагнення низки членів ЄС зменшити внески до союзного бюджету з 1,14% національних ВВП, як пропонує Єврокомісія, до 1%. Комісія вважає, що цього не досить, і наводить, зокрема, такий приклад: у бюджеті 2000—2006 внески становлять 1,11%, і якщо наступного, 2007-го, вони зменшаться до 1%, то це означатиме скорочення річного бюджету на 9 млрд. євро — а саме цього року до Союзу мають приєднатися Болгарія й Румунія. «Ми не можемо будувати міцнішої Європи з меншими ресурсами, — наголосив у Європарламенті Жозе Баррозу.
Четверте джерело являє собою різновид внесків держав, що, з одного боку, суперечить принципові фінансової автономії ЄС, але, з іншої, забезпечує стабільний доход бюджету, а також є засобом перерозподілу і вирівнювання фінансового тягаря усередині Союзу між багатими і бідними країнами, приносить бюджетові ЄС майже половину всіх доходів. Відповідні засоби виділяються з національних бюджетів і надаються в розпорядження Союзу щомісяця рівними частками.
