92. Склад, організація та порядок діяльності Суду єс

93. Повноваження Суду першої інстанції

Основні засади роботи Суду першої інстанції

У 1988р., у результаті надмірного навантаження на Європейський Суд, Рада запровадила т.зв. Суд Першої Інстанції. Це інстанція допоміжного характеру щодо Європейського Суду, якій передано повноваження винесення вироків у чітко окресленій сфері права Співтовариств.

З 1989 року Судові Європейських співтовариств допомагає Суд першої інстанції, який складається з 15 суддів, тобто з такої ж кількості, як і Суд ЄС, хоча кількість суддів не закріплена в самому договорі. Суддів призначають за спільної згоди урядів держав-членів на шестирічний термін з частковим поновленням свого складу тими особами, незалежність яких є безсумнівною і які мають належну кваліфікацію для здійснення функцій суддів.

Юрисдикція Суду першої інстанції обмежується суперечками між Співтовариством і його службовцями (“персональні справи”), правом конкуренції ЄС (за винятком посилання на ст.177(ЄС)), заявами щодо судового контролю та збитками, пов’язаними з деякими аспектами діяльності Європейського об’єднання вугілля та сталі. У червні 1993 р. Рада погодилася з наданням Суду першої інстанції повноважень відносно усіх позовів ”фізичних і юридичних осіб” за ст.. 173 та 175 (ЄС), за винятком антидемпінгових справ. Існує право на подання до Європейського суду апеляції на рішення Суду першої інстанції з питань права.

Форма впровадження справ в Європейському суді

Основними формами впровадження справ у Європейському суді (включаючи Суд першої інстанції, коли це входить до його юрисдикції) є прямі дії, звернення щодо попереднього рішення, непрямі оскарження через позови відносно протиправності та висновки.

Прямі дії: дії стосовно невиконання зобов’язань

Дії стосовно невиконання зобов’язань є позовом, зверненим проти будь-якої країни Співтовариства з боку Комісії згідно ст.170 (ЄС) або проти іншої країни-члена відповідно до ст.170 (ЄС). Таке невиконання може бути як результатом бездіяльності (наприклад, відсутність імплементації директиви у передбачений строк чи імплантація її неналежним чином), так і діяльності (наприклад, запровадження в дію чи примусове виконання національного законодавства або здійснення національної політики у спосіб, несумісний з правом ЄС). Нині Комісія суворо переслідує країни-члени, які порушують свої зобов’язання. Ст. 171 Договору про ЄС передбачає :

”Якщо Суд ЄС виявить з боку будь-якої країни-члена порушення зобов’язань, що випливають з цього Договору, то ця країна буде зобов’язана вжити відповідних заходів для виконання рішення Суду .

Якщо Комісія вважає, що ця країна-член не вжила відповідних заходів для виконання рішення Суду.

Якщо відповідна країна ЄС не вживає необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду впродовж періоду, визначеного Комісією, остання може направити справу до Європейського суду. При цьому вона повинна вказати одноразову суму чи розмір штрафу, які, на її думку, має сплатити відповідна країна ЄС за цих обставин. Якщо Європейський суд переконається, що відповідна країна-член не виконала його рішення, він може накласти на неї одноразові штрафні виплати. Така процедура не повинна суперечити ст.170 ”.

Раніше не існувало будь-яких санкцій, але жодна країна-член не відмовлялась виконувати рішення суду, хоча у деяких справах спостерігалось значне зволікання. Європейський суд постановив, що заява ст.169 (ЄС) про невиконання країною Співтовариства договірних зобов’язань має остаточну силу і “є забороною, яка має силу закону, для компетентних національних органів проти застосування національних норм, визнаних несумісними з Договором, … і зобов’язанням для них вживати усіх необхідних заходів, аби законодавство ЄС могло застосовуватись повною мірою”. Навіть коли законодавча або виконавча влада країни не вживає відповідних дій, її судові органи зобов’язані, якщо є можливість, забезпечити виконання рішення суду, а не національної норми, що суперечить законодавству ЄС.

Прямі дії : позов про скасування

Мета позову про скасування – позбавити відповідний акт юридичної сили. Ст.173 (ЄС) обмежує судове переслідування переглядом актів Ради і Комісії, проте Європейський суд поширив її застосування на акти будь-якої установи ЄС, що здатна впливати на юридичні права або зобов’язання.

Кваліфікація, потрібна для роботи суддею в СШ, майже така сама, як і в Суді ЄС.

У Суді першої інстанції немає генеральних адвокатів, але його членів можуть запрошувати для виконання функцій генерального адвоката стосовно справ, які розглядає пленум СШ.

Суд першої інстанції обирає свого голову на трирічний термін. Він має дві палати по п'ять суддів та дві - по три. Процедурні правила Суду першої інстанції подібні до правил Суду ЄС. Проте на практиці в рамках Суду першої інстанції відбувається більша, ніж у рамках Суду ЄС, кількість слухань з викладенням претензій сторін, коли сторони беруть активну участь у процесі слухань і відповідають на поставлені питання.

СПІ розглядає спори між інституціями Співтовариства та їхнім персоналом, справи з питань конкуренції, справи щодо визнання недійсними рішень і про неправомірні дії осіб, а також справи про недотримання антидемпінгового законодавства та прав на інтелектуальну власність, які порушують фізичні особи, тобто такі види позовів:

а) позови фізичних і юридичних осіб про скасування, бездіяльність або відшкодування збитків;

б) позови проти Комісії з боку підприємств у рамках спорів у сфері конкуренції;

в) спори, пов'язані з функціонуванням європейської цивільної служби;

г) спори щодо захисних заходів у сфері торгівлі (антидемпінг).

Всі справи, розгляд яких входить до компетенції Суду ЄС, можуть бути передані до Суду першої інстанції, крім преюдиціальних.

Рішення СПІ можуть бути оскаржені в Суді ЄС на предмет порушення норм права. Касаційна скарга не призупиняє виконання рішення. Якщо Суд ЄС вважає скаргу обґрунтованою, він може або самостійно винести рішення, якщо з цієї справи це можливо, або направити справу до Суду першої інстанції, який зобов'язаний дотримуватись рішення Суду ЄС.

Статус Суддів Суду І Інстанції не відрізняється істотно від статусу членів Європейського Суду. Їх правове положення і функції є аналогічними до Суддів Європейського Суду. Вони теж користуються належними їм пільгами та недоторканістю. Як і Європейський Суд, СПІ є повністю незалежним органом від країн-членів та інших інституцій Співтовариств, а Судді СПІ не є в ньому представниками своїх країн.

Суд І Інстанції складається з 15 суддів - по одному з кожної країни-члена. На відміну від Європейського Суду в СПІ формально немає Генеральних Радників, хоча ці функції у деяких справах може виконувати кожен Суддя СПІ, окрім Голови. Як і в Європейському Суді, Судді Суду І Інстанції призначаються на період 6 років шляхом загальної згоди між країнами-членами. Кожні три роки відбувається зміна частини складу СПІ (7 чи 8 Суддів).