- •1. Поняття міжнародного публічного права.
- •1. Поняття міжнародного публічного права
- •2. Предмет міжнародно-правового регулювання.
- •3. Об’єкт міжнародних правовідносин.
- •4. Історія виникнення та основні етапи розвитку міжнародного права.
- •5. Становлення та характерні риси сучасного міжнародного права
- •6. Теорії співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Джерела міжнародного права
- •8. Ієрархія джерел міжнародного права
- •9. Система галузей, інститутів та норм міжнародного права
- •10. Поняття і класифікація норм міжнародного права
- •11. Основні принципи міжнародного права
- •12 Кодифікація міжнародно-правових норм
- •13. Поняття суб’єкта міжнародного права
- •14. Види міжнародної правосуб’єктності і класифікація суб’єктів міжнародного права.
- •15. Міжнародна правосуб’єктність держави
- •16. Визнання держав. Декларативна і конститутивна теорії та форми визнання
- •17. Правонаступництво у міжнародному праві
- •18. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб'єктність народів, що борються за незалежність
- •20. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави)
- •21. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи
- •22. Міжнародно-правовий статус міжнародних неурядових організацій та невизнаних держав
- •23. Поняття, джерела і система дипломатичного і консульського права
- •24. Органи зовнішніх зносин: поняття і класифікація.
- •25. Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв
- •26. Види, функції та персонал дипломатичних представництв
- •27. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •28. Організація та функції консульських установ
- •29.Структура, персонал і функції консульських установ
- •30. Консульські привілеї й імунітети
- •31. Дипломатичне право міжнародних організації
- •32. Міжнародно-правовий захист осіб, що користуються дипломатичним імунітетом
- •33. Поняття і джерела права міжнародних договорів
- •34. Класифікація міжнародних договорів
- •35. Форма і структура міжнародних договорів
- •36. Основні стадії укладення міжнародного договору
- •37. Функції депозитарію при укладанні міжнародних договорів
- •38. Застереження і поправки до міжнародних договорів
- •39. Дія договорів
- •Умови дійсності. Абсолютна та відносна недійсність міжнародного договору
- •Тлумачення міжнародних договорів
- •42. Походження, поняття і класифікація міжнародних організацій
- •43Юридична природа міжнародних організацій
- •44. Організація Об’єднаних Націй, її структура, цілі та принципи діяльності
- •45. Регіональні міжурядові організації
- •46. Міжнародно-правові аспекти громадянства
- •47. Поняття і види правового режиму іноземних громадян
- •48.Міжнародно-правове регулювання статусу біженців та вимушених переселенців
- •49. Міжнародно-правова класифікація території
- •50. Склад та юридична природа державної території
- •51. Державні кордони та їх правовий режим
- •52. Юридичні підстави зміни державної території
- •53. Поняття і джерела міжнародного морського права
- •54. Класифікація та правовий режим морських просторів
- •55. Поняття й основні риси міжнародного повітряного права
- •Глава 1. Поняття міжнародного повітряного права.
- •Глава 2. Основні принципи міжнародного повітряного права
- •Глава 3. Джерела міжнародного повітряного права
- •56. Юридична природа і правовий режим повітряного простору
- •57. Поняття і джерела міжнародного космічного права
- •59. Поняття і види міжнародних спорів
- •60. Дипломатичні та судові (правові) засоби вирішення міжнародних спорів
- •61. Реалізація принципу мирного розв’язання спорів за допомогою міжнародних організації
- •62. Поняття права міжнародної безпеки
- •63. Система міжнародної безпеки
- •64. Правові аспекти національної безпеки
- •65. Поняття і види колективної безпеки
- •66. Загальна характеристика міжнародно-правових засобів забезпечення безпеки
- •67. Правові засади використання гуманітарної інтервенції
- •68. Поняття міжнародно-правової відповідальності.
- •69.Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
- •70. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав
- •71. Поняття і елементи міжнародних правопорушень. Класифікація міжнародних правопорушень держав
- •72. Види і форми міжнародно-правової відповідальності держав
- •73. Обставини, що виключають відповідальність держав
- •74. Основні універсальні міжнародні акти із захисту прав людини та механізми їх реалізації
- •87. Принципи побудови та діяльності органів єс
- •88. Порядок формування, функції та повноваження Європейської Ради
- •89. Порядок формування і повноваження Ради єс.
- •90. Порядок формування і повноваження Європейської Комісії
- •91. Функції та повноваження Європейської Парламенту
- •92. Склад, організація та порядок діяльності Суду єс
- •93. Повноваження Суду першої інстанції
- •94. Рахункова палата: склад, повноваження та функції
- •95. Консультативні органи єс: Комітет регіонів та Соціально-економічний комітет.
- •2.3. Консультативний комітет Європейського об'єднання вугілля і сталі.
- •96. Фінансові органи єс
- •97. Юридична природа права єс
- •98. Принципи права єс
- •98. Джерела права єс
- •100. Первинне і похідне право єс
- •101. Міжнародні договори в системі права єс
- •102. Засоби судового захисту в праві єс
- •105. Поняття і джерела митного права єс
- •106. Єдиний митний тариф та номенклатура товарів в єс
- •107. Порядок митного оформлення та митного контролю
- •108. Поняття та принципи бюджетного права єс
- •109. Структура бюджету єс
- •110. Бюджетний процес та контроль в єс
- •111. Поняття і джерела податкового права єс
- •112. Податкова система єс
- •113. Гармонізація податкового законодавства країн-учасниць єс
- •114. Основні напрями зовнішньої політики в Європейського Союзу
- •115. Міжнародна правосуб'єктність єс
- •116. Компетенція єс в сфері спільної зовнішньої політики та безпеки (сзпб)
- •117. Формування спільної оборонної політики в єс
- •Правова та інституційна основи співробітництва України та єс
- •Гармонізація (адаптація) законодавства України до права єс
- •124. Перспективи отримання Україною асоційованого членства в єс
92. Склад, організація та порядок діяльності Суду єс
93. Повноваження Суду першої інстанції
Основні засади роботи Суду першої інстанції
У 1988р., у результаті надмірного навантаження на Європейський Суд, Рада запровадила т.зв. Суд Першої Інстанції. Це інстанція допоміжного характеру щодо Європейського Суду, якій передано повноваження винесення вироків у чітко окресленій сфері права Співтовариств.
З 1989 року Судові Європейських співтовариств допомагає Суд першої інстанції, який складається з 15 суддів, тобто з такої ж кількості, як і Суд ЄС, хоча кількість суддів не закріплена в самому договорі. Суддів призначають за спільної згоди урядів держав-членів на шестирічний термін з частковим поновленням свого складу тими особами, незалежність яких є безсумнівною і які мають належну кваліфікацію для здійснення функцій суддів.
Юрисдикція Суду першої інстанції обмежується суперечками між Співтовариством і його службовцями (“персональні справи”), правом конкуренції ЄС (за винятком посилання на ст.177(ЄС)), заявами щодо судового контролю та збитками, пов’язаними з деякими аспектами діяльності Європейського об’єднання вугілля та сталі. У червні 1993 р. Рада погодилася з наданням Суду першої інстанції повноважень відносно усіх позовів ”фізичних і юридичних осіб” за ст.. 173 та 175 (ЄС), за винятком антидемпінгових справ. Існує право на подання до Європейського суду апеляції на рішення Суду першої інстанції з питань права.
Форма впровадження справ в Європейському суді
Основними формами впровадження справ у Європейському суді (включаючи Суд першої інстанції, коли це входить до його юрисдикції) є прямі дії, звернення щодо попереднього рішення, непрямі оскарження через позови відносно протиправності та висновки.
Прямі дії: дії стосовно невиконання зобов’язань
Дії стосовно невиконання зобов’язань є позовом, зверненим проти будь-якої країни Співтовариства з боку Комісії згідно ст.170 (ЄС) або проти іншої країни-члена відповідно до ст.170 (ЄС). Таке невиконання може бути як результатом бездіяльності (наприклад, відсутність імплементації директиви у передбачений строк чи імплантація її неналежним чином), так і діяльності (наприклад, запровадження в дію чи примусове виконання національного законодавства або здійснення національної політики у спосіб, несумісний з правом ЄС). Нині Комісія суворо переслідує країни-члени, які порушують свої зобов’язання. Ст. 171 Договору про ЄС передбачає :
”Якщо Суд ЄС виявить з боку будь-якої країни-члена порушення зобов’язань, що випливають з цього Договору, то ця країна буде зобов’язана вжити відповідних заходів для виконання рішення Суду .
Якщо Комісія вважає, що ця країна-член не вжила відповідних заходів для виконання рішення Суду.
Якщо відповідна країна ЄС не вживає необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду впродовж періоду, визначеного Комісією, остання може направити справу до Європейського суду. При цьому вона повинна вказати одноразову суму чи розмір штрафу, які, на її думку, має сплатити відповідна країна ЄС за цих обставин. Якщо Європейський суд переконається, що відповідна країна-член не виконала його рішення, він може накласти на неї одноразові штрафні виплати. Така процедура не повинна суперечити ст.170 ”.
Раніше не існувало будь-яких санкцій, але жодна країна-член не відмовлялась виконувати рішення суду, хоча у деяких справах спостерігалось значне зволікання. Європейський суд постановив, що заява ст.169 (ЄС) про невиконання країною Співтовариства договірних зобов’язань має остаточну силу і “є забороною, яка має силу закону, для компетентних національних органів проти застосування національних норм, визнаних несумісними з Договором, … і зобов’язанням для них вживати усіх необхідних заходів, аби законодавство ЄС могло застосовуватись повною мірою”. Навіть коли законодавча або виконавча влада країни не вживає відповідних дій, її судові органи зобов’язані, якщо є можливість, забезпечити виконання рішення суду, а не національної норми, що суперечить законодавству ЄС.
Прямі дії : позов про скасування
Мета позову про скасування – позбавити відповідний акт юридичної сили. Ст.173 (ЄС) обмежує судове переслідування переглядом актів Ради і Комісії, проте Європейський суд поширив її застосування на акти будь-якої установи ЄС, що здатна впливати на юридичні права або зобов’язання.
Кваліфікація, потрібна для роботи суддею в СШ, майже така сама, як і в Суді ЄС.
У Суді першої інстанції немає генеральних адвокатів, але його членів можуть запрошувати для виконання функцій генерального адвоката стосовно справ, які розглядає пленум СШ.
Суд першої інстанції обирає свого голову на трирічний термін. Він має дві палати по п'ять суддів та дві - по три. Процедурні правила Суду першої інстанції подібні до правил Суду ЄС. Проте на практиці в рамках Суду першої інстанції відбувається більша, ніж у рамках Суду ЄС, кількість слухань з викладенням претензій сторін, коли сторони беруть активну участь у процесі слухань і відповідають на поставлені питання.
СПІ розглядає спори між інституціями Співтовариства та їхнім персоналом, справи з питань конкуренції, справи щодо визнання недійсними рішень і про неправомірні дії осіб, а також справи про недотримання антидемпінгового законодавства та прав на інтелектуальну власність, які порушують фізичні особи, тобто такі види позовів:
а) позови фізичних і юридичних осіб про скасування, бездіяльність або відшкодування збитків;
б) позови проти Комісії з боку підприємств у рамках спорів у сфері конкуренції;
в) спори, пов'язані з функціонуванням європейської цивільної служби;
г) спори щодо захисних заходів у сфері торгівлі (антидемпінг).
Всі справи, розгляд яких входить до компетенції Суду ЄС, можуть бути передані до Суду першої інстанції, крім преюдиціальних.
Рішення СПІ можуть бути оскаржені в Суді ЄС на предмет порушення норм права. Касаційна скарга не призупиняє виконання рішення. Якщо Суд ЄС вважає скаргу обґрунтованою, він може або самостійно винести рішення, якщо з цієї справи це можливо, або направити справу до Суду першої інстанції, який зобов'язаний дотримуватись рішення Суду ЄС.
Статус Суддів Суду І Інстанції не відрізняється істотно від статусу членів Європейського Суду. Їх правове положення і функції є аналогічними до Суддів Європейського Суду. Вони теж користуються належними їм пільгами та недоторканістю. Як і Європейський Суд, СПІ є повністю незалежним органом від країн-членів та інших інституцій Співтовариств, а Судді СПІ не є в ньому представниками своїх країн.
Суд І Інстанції складається з 15 суддів - по одному з кожної країни-члена. На відміну від Європейського Суду в СПІ формально немає Генеральних Радників, хоча ці функції у деяких справах може виконувати кожен Суддя СПІ, окрім Голови. Як і в Європейському Суді, Судді Суду І Інстанції призначаються на період 6 років шляхом загальної згоди між країнами-членами. Кожні три роки відбувається зміна частини складу СПІ (7 чи 8 Суддів).
