- •1. Поняття міжнародного публічного права.
- •1. Поняття міжнародного публічного права
- •2. Предмет міжнародно-правового регулювання.
- •3. Об’єкт міжнародних правовідносин.
- •4. Історія виникнення та основні етапи розвитку міжнародного права.
- •5. Становлення та характерні риси сучасного міжнародного права
- •6. Теорії співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Джерела міжнародного права
- •8. Ієрархія джерел міжнародного права
- •9. Система галузей, інститутів та норм міжнародного права
- •10. Поняття і класифікація норм міжнародного права
- •11. Основні принципи міжнародного права
- •12 Кодифікація міжнародно-правових норм
- •13. Поняття суб’єкта міжнародного права
- •14. Види міжнародної правосуб’єктності і класифікація суб’єктів міжнародного права.
- •15. Міжнародна правосуб’єктність держави
- •16. Визнання держав. Декларативна і конститутивна теорії та форми визнання
- •17. Правонаступництво у міжнародному праві
- •18. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб'єктність народів, що борються за незалежність
- •20. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави)
- •21. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи
- •22. Міжнародно-правовий статус міжнародних неурядових організацій та невизнаних держав
- •23. Поняття, джерела і система дипломатичного і консульського права
- •24. Органи зовнішніх зносин: поняття і класифікація.
- •25. Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв
- •26. Види, функції та персонал дипломатичних представництв
- •27. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •28. Організація та функції консульських установ
- •29.Структура, персонал і функції консульських установ
- •30. Консульські привілеї й імунітети
- •31. Дипломатичне право міжнародних організації
- •32. Міжнародно-правовий захист осіб, що користуються дипломатичним імунітетом
- •33. Поняття і джерела права міжнародних договорів
- •34. Класифікація міжнародних договорів
- •35. Форма і структура міжнародних договорів
- •36. Основні стадії укладення міжнародного договору
- •37. Функції депозитарію при укладанні міжнародних договорів
- •38. Застереження і поправки до міжнародних договорів
- •39. Дія договорів
- •Умови дійсності. Абсолютна та відносна недійсність міжнародного договору
- •Тлумачення міжнародних договорів
- •42. Походження, поняття і класифікація міжнародних організацій
- •43Юридична природа міжнародних організацій
- •44. Організація Об’єднаних Націй, її структура, цілі та принципи діяльності
- •45. Регіональні міжурядові організації
- •46. Міжнародно-правові аспекти громадянства
- •47. Поняття і види правового режиму іноземних громадян
- •48.Міжнародно-правове регулювання статусу біженців та вимушених переселенців
- •49. Міжнародно-правова класифікація території
- •50. Склад та юридична природа державної території
- •51. Державні кордони та їх правовий режим
- •52. Юридичні підстави зміни державної території
- •53. Поняття і джерела міжнародного морського права
- •54. Класифікація та правовий режим морських просторів
- •55. Поняття й основні риси міжнародного повітряного права
- •Глава 1. Поняття міжнародного повітряного права.
- •Глава 2. Основні принципи міжнародного повітряного права
- •Глава 3. Джерела міжнародного повітряного права
- •56. Юридична природа і правовий режим повітряного простору
- •57. Поняття і джерела міжнародного космічного права
- •59. Поняття і види міжнародних спорів
- •60. Дипломатичні та судові (правові) засоби вирішення міжнародних спорів
- •61. Реалізація принципу мирного розв’язання спорів за допомогою міжнародних організації
- •62. Поняття права міжнародної безпеки
- •63. Система міжнародної безпеки
- •64. Правові аспекти національної безпеки
- •65. Поняття і види колективної безпеки
- •66. Загальна характеристика міжнародно-правових засобів забезпечення безпеки
- •67. Правові засади використання гуманітарної інтервенції
- •68. Поняття міжнародно-правової відповідальності.
- •69.Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
- •70. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав
- •71. Поняття і елементи міжнародних правопорушень. Класифікація міжнародних правопорушень держав
- •72. Види і форми міжнародно-правової відповідальності держав
- •73. Обставини, що виключають відповідальність держав
- •74. Основні універсальні міжнародні акти із захисту прав людини та механізми їх реалізації
- •87. Принципи побудови та діяльності органів єс
- •88. Порядок формування, функції та повноваження Європейської Ради
- •89. Порядок формування і повноваження Ради єс.
- •90. Порядок формування і повноваження Європейської Комісії
- •91. Функції та повноваження Європейської Парламенту
- •92. Склад, організація та порядок діяльності Суду єс
- •93. Повноваження Суду першої інстанції
- •94. Рахункова палата: склад, повноваження та функції
- •95. Консультативні органи єс: Комітет регіонів та Соціально-економічний комітет.
- •2.3. Консультативний комітет Європейського об'єднання вугілля і сталі.
- •96. Фінансові органи єс
- •97. Юридична природа права єс
- •98. Принципи права єс
- •98. Джерела права єс
- •100. Первинне і похідне право єс
- •101. Міжнародні договори в системі права єс
- •102. Засоби судового захисту в праві єс
- •105. Поняття і джерела митного права єс
- •106. Єдиний митний тариф та номенклатура товарів в єс
- •107. Порядок митного оформлення та митного контролю
- •108. Поняття та принципи бюджетного права єс
- •109. Структура бюджету єс
- •110. Бюджетний процес та контроль в єс
- •111. Поняття і джерела податкового права єс
- •112. Податкова система єс
- •113. Гармонізація податкового законодавства країн-учасниць єс
- •114. Основні напрями зовнішньої політики в Європейського Союзу
- •115. Міжнародна правосуб'єктність єс
- •116. Компетенція єс в сфері спільної зовнішньої політики та безпеки (сзпб)
- •117. Формування спільної оборонної політики в єс
- •Правова та інституційна основи співробітництва України та єс
- •Гармонізація (адаптація) законодавства України до права єс
- •124. Перспективи отримання Україною асоційованого членства в єс
90. Порядок формування і повноваження Європейської Комісії
Порядок формування Комісії зазнав істотних змін з створенням Європейського Союзу. Призначення Голови та членів Комісії здійснюється державами-членами Європейського Союзу. Зустрічається іноді твердження, що призначення здійснюється Радою, неправильно. Звичайно, організаційні структури Ради можуть бути використані при вирішенні даного питання, але, тим не менш, формально рішення виносить не Рада. Призначення здійснюється на основі угоди між державами-членами і тільки за умови досягнення консенсусу. Кандидатури на заміщення місць у Комісії пропонуються державами-членами. Всього станом на кінець 1999 р. в Комісію входило 20 членів. П'ять держав - Великобританія, Німеччина, Іспанія, Італія і Франція - мали по два місця, а решта 10 - по одному місцю. У назване число членів Комісії входить і її Голова. Відповідно до Договору про Європейський Союз формування всього складу Комісії повинно передувати досягнення угоди щодо кандидатури Голови Комісії. Практика підтверджує, що навіть заперечення однієї з держав-членів Союзу проти висунутої кандидатури виключає можливість призначення (так було, наприклад, в 1994 щодо кандидатури бельгійського прем'єр-міністра Деана). Висунута кандидатура представляється на схвалення Європейського парламенту. Схвалений Парламентом кандидат спільно з урядами держав-членів бере участь у підборі кандидатур, запропонованих до призначення до складу членів Комісії. Висунуті таким чином кандидати спільно з Головою вже як колегіального органу представляються Парламенту, який повинен винести своє судження. У разі схвалення з боку представницького органу уряди держав-членів за їх спільною згодою виробляють офіційне призначення Комісії, і вона приступає до виконання своїх обов'язків.
Нині діюча Комісія сформована в липні 1999 р., і її склад затверджено у вересні. Очолив Комісію колишній глава італійського уряду Романо Проді.
Голова та члени Комісії мають задовольняти цілий ряд вимог. Перш за все, всі вони повинні складатися у громадянстві Європейського Союзу. Кожна держава-член Союзу має бути представлено не менш як одним, і не більше ніж двома своїми громадянами. Ці останні повинні володіти високою професійною кваліфікацією, практичним досвідом і здійснювати свої функції виключно в інтересах Співтовариств і Союзу. У цих цілях при підборі кандидатів до складу Комісії особливу увагу надається підтвердження незалежності цих кандидатів, які не можуть і не повинні отримувати вказівок від свого уряду або діяти відповідно до інструкцій свого уряду. Звичайно, на практиці така абсолютна і повна незалежність членів Комісії недосяжна, тим більше що можливість нового призначення після закінчення строку повноважень залежить, перш за все, від національного уряду. Тим не менш, у всій своїй діяльності члени Комісії зобов'язані керуватися інтересами інтеграційних об'єднань і забезпечувати досягнення тих цілей і завдань, які сформульовані в установчих договорах. Члени Комісії, або, як вони часто іменуються, комісари, повинні утримуватися від здійснення яких би то не було актів і дій, що суперечать характером виконуваних ними обов'язків. Внутрішній регламент Комісії робить особливий наголос на доброчесний, скромне поведінку і підтверджує несумісність цієї посади з іншими оплачуваними або навіть неоплачуваними посадами. Чесність і добропорядність ставиться в обов'язок членам Комісії не тільки в період офіційного виконання ними посадових обов'язків, а й по догляду у відставку. Порушення цих зобов'язань, констатируемое Судом ЄС, до якого можуть звернутися Рада чи Комісія, може тягти за собою примусову відставку члена Комісії або позбавлення його права на пенсію або на інші пільги і привілеї, пов'язані із здійсненням цієї посади (мова йде, зокрема, про деякої різновиди судового імунітету).
Підтвердженням високого професіоналізму найчастіше на практиці служить попередня кар'єра призначуваного члена Комісії. За загальним правилом місця в Комісії займають колишні глави національних урядів і колишні міністри, які мають значний досвід політичного керівництва та адміністративного управління. На жаль, звичайно, далеко не завжди відповідний досвід є гарантією належної кваліфікації або дотримання правил добропорядного управління. Політична криза, що вибухнула в березні 1999 р. і пов'язаний з цілою серією скандальних викриттів діяльності окремих членів Комісії, що викликав, в кінцевому рахунку, її колективну відставку, показав, що відповідні зобов'язання виконуються аж ніяк не всіма членами Комісії у повній відповідності до вимог установчих актів. Досить нагадати, що, наприклад, Едіт Крессон, що була комісаром, відповідальним за людські ресурси, і займала в минулому пост прем'єр-міністра Франції, була звинувачена у фінансовий зловживаннях (що втім, не було підтверджено офіційно) і невиправдане фаворитизмі (її особистий дантист був призначений радником комісара, хоча ні по своїй кваліфікації, ні за родом діяльності ніяким досвідом у сфері управління людськими ресурсами не мав, зате він регулярно отримував більш ніж високу заробітну плату з казни Європейських співтовариств.)
Комісія та її члени призначаються строком на 5 років. Дострокова вакансія заміщується в тому ж порядку, в якому проводиться призначення членів Комісії при її формуванні. Новопризначений член Комісії виконує свої обов'язки аж до закінчення загального терміну повноважень даного складу ЄК. Вакансія може мати місце у випадку хвороби або смерті члена Комісії, при добровільній відставці та складання повноважень, а також у результаті примусової відставки. Рішення про примусову відставку, пов'язане з порушенням обов'язків члена Комісії, приймається Судом ЄС, який діє за пропозицією Ради чи Комісії. Кожен член Комісії очолює певний напрям діяльності і керує роботою відповідних адміністративних служб. Член Комісії має свій власний апарат, який утворює його кабінет, члени якого підбираються та призначаються особисто самим комісаром з його розсуд. Однак такого роду призначення не повинні суперечити ані критеріям професійної кваліфікації, ані вимогам моралі.
Йде у відставку, член Комісії може бути призначений повторно. В історії ЄС прикладів цього досить багато. Відомі також і випадки, коли колишній Голова після закінчення своїх повноважень ставав членом Комісії. Наступність складу - звичайне правило функціонування Комісії. Однак після кризи 1999 р. тільки четверо з колишнього складу Європейської Комісії були призначені на новий строк.
