- •1. Поняття міжнародного публічного права.
- •1. Поняття міжнародного публічного права
- •2. Предмет міжнародно-правового регулювання.
- •3. Об’єкт міжнародних правовідносин.
- •4. Історія виникнення та основні етапи розвитку міжнародного права.
- •5. Становлення та характерні риси сучасного міжнародного права
- •6. Теорії співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Джерела міжнародного права
- •8. Ієрархія джерел міжнародного права
- •9. Система галузей, інститутів та норм міжнародного права
- •10. Поняття і класифікація норм міжнародного права
- •11. Основні принципи міжнародного права
- •12 Кодифікація міжнародно-правових норм
- •13. Поняття суб’єкта міжнародного права
- •14. Види міжнародної правосуб’єктності і класифікація суб’єктів міжнародного права.
- •15. Міжнародна правосуб’єктність держави
- •16. Визнання держав. Декларативна і конститутивна теорії та форми визнання
- •17. Правонаступництво у міжнародному праві
- •18. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб'єктність народів, що борються за незалежність
- •20. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави)
- •21. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи
- •22. Міжнародно-правовий статус міжнародних неурядових організацій та невизнаних держав
- •23. Поняття, джерела і система дипломатичного і консульського права
- •24. Органи зовнішніх зносин: поняття і класифікація.
- •25. Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв
- •26. Види, функції та персонал дипломатичних представництв
- •27. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •28. Організація та функції консульських установ
- •29.Структура, персонал і функції консульських установ
- •30. Консульські привілеї й імунітети
- •31. Дипломатичне право міжнародних організації
- •32. Міжнародно-правовий захист осіб, що користуються дипломатичним імунітетом
- •33. Поняття і джерела права міжнародних договорів
- •34. Класифікація міжнародних договорів
- •35. Форма і структура міжнародних договорів
- •36. Основні стадії укладення міжнародного договору
- •37. Функції депозитарію при укладанні міжнародних договорів
- •38. Застереження і поправки до міжнародних договорів
- •39. Дія договорів
- •Умови дійсності. Абсолютна та відносна недійсність міжнародного договору
- •Тлумачення міжнародних договорів
- •42. Походження, поняття і класифікація міжнародних організацій
- •43Юридична природа міжнародних організацій
- •44. Організація Об’єднаних Націй, її структура, цілі та принципи діяльності
- •45. Регіональні міжурядові організації
- •46. Міжнародно-правові аспекти громадянства
- •47. Поняття і види правового режиму іноземних громадян
- •48.Міжнародно-правове регулювання статусу біженців та вимушених переселенців
- •49. Міжнародно-правова класифікація території
- •50. Склад та юридична природа державної території
- •51. Державні кордони та їх правовий режим
- •52. Юридичні підстави зміни державної території
- •53. Поняття і джерела міжнародного морського права
- •54. Класифікація та правовий режим морських просторів
- •55. Поняття й основні риси міжнародного повітряного права
- •Глава 1. Поняття міжнародного повітряного права.
- •Глава 2. Основні принципи міжнародного повітряного права
- •Глава 3. Джерела міжнародного повітряного права
- •56. Юридична природа і правовий режим повітряного простору
- •57. Поняття і джерела міжнародного космічного права
- •59. Поняття і види міжнародних спорів
- •60. Дипломатичні та судові (правові) засоби вирішення міжнародних спорів
- •61. Реалізація принципу мирного розв’язання спорів за допомогою міжнародних організації
- •62. Поняття права міжнародної безпеки
- •63. Система міжнародної безпеки
- •64. Правові аспекти національної безпеки
- •65. Поняття і види колективної безпеки
- •66. Загальна характеристика міжнародно-правових засобів забезпечення безпеки
- •67. Правові засади використання гуманітарної інтервенції
- •68. Поняття міжнародно-правової відповідальності.
- •69.Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
- •70. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав
- •71. Поняття і елементи міжнародних правопорушень. Класифікація міжнародних правопорушень держав
- •72. Види і форми міжнародно-правової відповідальності держав
- •73. Обставини, що виключають відповідальність держав
- •74. Основні універсальні міжнародні акти із захисту прав людини та механізми їх реалізації
- •87. Принципи побудови та діяльності органів єс
- •88. Порядок формування, функції та повноваження Європейської Ради
- •89. Порядок формування і повноваження Ради єс.
- •90. Порядок формування і повноваження Європейської Комісії
- •91. Функції та повноваження Європейської Парламенту
- •92. Склад, організація та порядок діяльності Суду єс
- •93. Повноваження Суду першої інстанції
- •94. Рахункова палата: склад, повноваження та функції
- •95. Консультативні органи єс: Комітет регіонів та Соціально-економічний комітет.
- •2.3. Консультативний комітет Європейського об'єднання вугілля і сталі.
- •96. Фінансові органи єс
- •97. Юридична природа права єс
- •98. Принципи права єс
- •98. Джерела права єс
- •100. Первинне і похідне право єс
- •101. Міжнародні договори в системі права єс
- •102. Засоби судового захисту в праві єс
- •105. Поняття і джерела митного права єс
- •106. Єдиний митний тариф та номенклатура товарів в єс
- •107. Порядок митного оформлення та митного контролю
- •108. Поняття та принципи бюджетного права єс
- •109. Структура бюджету єс
- •110. Бюджетний процес та контроль в єс
- •111. Поняття і джерела податкового права єс
- •112. Податкова система єс
- •113. Гармонізація податкового законодавства країн-учасниць єс
- •114. Основні напрями зовнішньої політики в Європейського Союзу
- •115. Міжнародна правосуб'єктність єс
- •116. Компетенція єс в сфері спільної зовнішньої політики та безпеки (сзпб)
- •117. Формування спільної оборонної політики в єс
- •Правова та інституційна основи співробітництва України та єс
- •Гармонізація (адаптація) законодавства України до права єс
- •124. Перспективи отримання Україною асоційованого членства в єс
51. Державні кордони та їх правовий режим
Закон України "Про державний кордон України" визначає державний кордон як лінію і вертикальну поверхню, яка проходить по цій лінії, що зазначає кордони території України — суші, вод, надр, повітряного простору.
Кордони мають важливе значення насамперед тому, що вони належним чином закріплені й визнані, визначають межі державної території, підтверджують право держави (титул) на дану територію. Лінія державного кордону встановлюється в результаті домовленості між суміжними державами, тобто шляхом укладення міжнародних угод. Разом з тим вони можуть бути встановлені в результаті видання внутрішньодержавного акта. Так, у ст. 2 Закону України "Про державний кордон України" проголошено, що державний кордон України встановлюється рішеннями Верховної Ради України, а також міжнародними поговорами України.
У ряді випадків міжнародне товариство стикається з невизначеними кордонами через відсутність демаркації. Такі кордони зустрічаються в Африці, Азії (наприклад, відзначається повна відсутність юридичного і навіть фактичного кордону між Пакистаном і Афганістаном), а також у разі неврегульованого прикордонного спору. Але для певної мети неурегульовані кордони можуть все ж таки вважатися юридичною межею суверенітету з практичною метою здійснення цивільної або кримінальної юрисдикції.
Розрізняють сухопутні, водні (морські) й повітряні кордони. За способом їхнього встановлення розрізняють кордони астрономічні, які проводяться по меридіанах і паралелях; орографічні, що проходять по місцевості з рахунком її рельєфу, і геометричні, тобто такі, що прокладаються нанесенням прямих ліній.
Встановлення лінії державного кордону здійснюється у два етапи: спочатку державний кордон описується в міжнародному договорі, з вказівкою точних астрономічних координат або інших безсуперечних ознак (делімітація кордону), після чого наступає демаркація кордону, тобто перенесення на місцевість із встановленням "ясно бачених прикордонних знаків, форми, розмір і порядок встановлення яких визначається законодавством України і міжнародними договорами України" (ст. 4 Закону від 4 листопада 1991 р.), або каменів, надовбів, буїв тощо. Редемаркація — це відновлювання речових слідів демаркації. При редемаркації можливе уточнення територіальних кордонів суміжних держав.
Особливого характеру набуло поняття державного кордону в зв´язку з розпадом СРСР і утворенням замість нього ряду незалежних держав. Перш за все слід звернути увагу на досить неповний характер кордонів між недавно утвореними незалежними державами — вони були визначені на місці адміністративних кордонів між союзними республіками, суб´єктами СРСР; не була здійснена ані їхня делімітація, ані демаркація. Зважаючи на ці обставини, 26 травня 1995 р. учасники співдружності Незалежних Держав підписали Договір про співробітництво і охорону кордонів держав — учасниць СНД з (державами, які не входять в Співдружність). Головним у цьому договорі було рішення називати кордонами лише ті, що є ділянками державних кордонів учасників Співдружності Незалежних Держав з державами, які не входять у Співдружність. Такими державними кордонами України є лише кордони з Румунією, Польщею, Угорщиною і Словаччиною.
З метою встановлення на державному кордоні належного порядку Кабінетом Міністрів України визначається прикордонна смуга. У прикордонній смузі встановлюється прикордонний режим, котрим визначається порядок в´їзду, перебування, виїзду з прикордонної смуги, режим пересічення державно кордону в спеціальних пунктах пропуску людей, товарів і транспортних засобів, а також на аеродромах, прикордонних залізничних і автомобільних станціях, морських і річних портах, метою припинення незаконного пересічення державного кодону України. До прикордонного району, що контролюється, включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних рік, озер та інших водоймищ України і розташовані в цих водоймищах острови.
