1.6. Співвідношення міжнародного й внутрішньодержавного права
У сучасному міжнародному праві проблема співвідношення міжнародного й внутрішньодержавного права має особливе значення. Міжнародне право сьогодні “впливає на повсякденне життя людей, і чим більше розвинена країна, тим з більшою ймовірністю люди виявлять себе підлеглими міжнародному праву незліченними способами”20. Ця теза повністю підтверджується європейськими інтеграційними процесами. З іншого боку, деякі вчені скептично ставляться до міжнародного права, вважаючи, що існує тільки одна ефективно діюча система права – це внутрішньодержавне право21. Такий підхід не є новим для теорії міжнародного права. Багато років юристи-міжнародники намагаються відповісти на запитання про співвідношення міжнародного й внутрішньодержавного права.
У доктрині міжнародного права існують три концепції співвідношення міжнародного й внутрішньодержавного права: одна дуалістична й дві моністичних. Прихильник дуалістичного напряму, німецький учений Г. Тріпель, підкреслював: “Міжнародне й внутрішньодержавне право суть не лише різні галузі права, але й різні правопорядки. Це два кола, які не більше ніж стикаються й ніколи не перетинаються”22.Представники моністичних концепцій виходять із визнання єдності обох систем права. Моністичний напрям міжнародно-правової думки ділиться на дві галузі: 1) концепцію примата (верховенства) внутрішньодержавного права і 2) концепцію примата міжнародного права.
Рис. 1. Дуалістична концепція співвідношення
міжнародного й внутрішньодержавного права.
Теоретичною основою першої концепції є висновок Гегеля про те, що держава є “абсолютна влада на землі”. Тому вона правочинна за власною волею створювати й змінювати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й норми “зовнішньодержавного” права, тобто міжнародного права. Продовжуючи цю думку, один з яскравих представників цього напряму А. Цорн стверджував, що міжнародне право юридично є правом лише тоді, коли воно є правом державним23.
Концепція примата міжнародного права одержала своє закріплення в роботах австрійського вченого Г. Кельзена, котрий вважав, що співвідношення між міжнародним правопорядком і національними правопорядками “нагадує співвідношення національного правопорядку й внутрішніх норм корпорації”24.
Рис. 2. Концепція примата внутрішньодержавного
права над міжнародним правом.
Рис. 3. Концепція примата міжнародного права
над внутрішньодержавним правом.
Насправді ж міжнародне право й внутрішньодержавне право – це дві самостійні системи права, що перебувають у взаємозв’язку й взаємодії. Об’єктивно не існує примата однієї системи права над іншою, оскільки вони регулюють різні види соціальних відносин. Однак у зв’язку з тим, що норми міжнародного права мають на меті забезпечити загальний мир і безпеку, захистити права й основні свободи людини, сприяти плідному співробітництву держав у різних галузях, тобто закріплюють і забезпечують досягнення вищих цінностей людства, держави можуть у своєму конституційному й поточному законодавстві проголосити визнання верховенства норм міжнародного права над нормами внутрішньодержавного права. Україна 16 липня 1990 р. у Декларації про державний суверенітет України урочисто проголосила, що “визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права” (Розділ Х. “Міжнародні відносини”). Тим самим у першому конституційному акті незалежної України було виражено визнання концепції примата міжнародного права. Це зумовлено не об’єктивно властивого верховенства системи міжнародного права над внутрішньодержавним, а з метою свідомого об’єднання потенціалу двох систем права у справі досягнення й охорони вищих цінностей людської цивілізації.