1.5. Основні принципи міжнародного права

Основні принципи міжнародного права – це загальновизнані норми вищого порядку, що утворюють фундамент міжнародного права й покликані забезпечити стабільне й ефективне функціонування міжнародної системи.

Основними вони називаються тому, що є принципами загального міжнародного права й поширюються на всіх суб’єктів міжнародного права, на відміну від галузевих міжнародно-правових принципів. Загальновизнано, що основні принципи міжнародного права – це імперативні норми (jus cogens), тобто відхилення від них ані індивідуально, ані за згодою суб’єктів міжнародного права неприпустиме. Саме це забезпечує їх універсальний характер, а в остаточному підсумку стабільність і ефективність функціонування міжнародної системи. Це означає, що будь-яке порушення основних принципів міжнародного права з боку будь-якого суб’єкта міжнародного права призводить до заподіяння серйозного збитку законним інтересам інших суб’єктів.

Найбільш усталеним вважається принцип pacta sunt servanda (“договори повинні дотримуватися”). Він існував ще у Давньому Римі й застосовувався в основному в приватноправових відносинах. Однак згодом даний принцип став нормою міжнародного життя. Класичному міжнародному праву були відомі принципи рівності держав і невтручання у внутрішні справи. Французька революція проголошувала “невід’ємне право кожної нації – жити ізольовано, якщо їй це подобається, або з’єднатися з іншими націями, якщо вони того бажають, для загального добра...”¹⁹ Наприкінці XIX – початку XX ст. стали формуватися норми про незастосування сили або погрози силою й зверненні до мирних засобів при вирішенні міжнародних спорів. На Гаазьких конференціях миру 1899 і 1907 р.р. було вжито спробу обмежити можливості застосування сили при вирішенні міжнародних спорів і визначити закони й звичаї ведення воєнних дій. Однак дані принципи отримали офіційне міжнародно-правове визнання лише в середині XX в. із прийняттям Статуту ООН.

У преамбулі, ст. 1 і 2 Статуту ООН було закріплено:

1. Принцип незастосування сили або погрози силою;

2. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів;

3. Принцип невтручання в справи, які за змістом входять у внутрішню компетенцію держави;

4. Обов’язок держав співпрацювати ода з одною відповідно до Уставу ООН;

5. Принцип рівноправності й самовизначення народів;

6. Принцип суверенної рівності держав;

7. Принцип сумлінного виконання державами зобов’язань, прийнятих ними відповідно до Статуту ООН.

Тлумачення основних принципів подається в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, прийнятій на XXV сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1970 р. У Гельсінському Заключному акті Наради щодо безпеки й співробітництва в Європі, підписаному главами 33 європейських і двох північноамериканських держав 1 серпня 1975 р., міститься Декларація принципів, якими держави-учасники будуть керуватися у взаємних відносинах. Цей перелік складається уже з десяти принципів міжнародного права (ст. 2 Уставу ООН містила сім принципів). Додано принципи: непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, поваги прав людини і її основних свобод. Цей перелік основних принципів міжнародного права не є вичерпним. Нині триває процес закріплення принципу екологічної безпеки.

Слід зазначити, що в Декларації 1970 р. підкреслюється, що при тлумаченні й застосуванні основних принципів міжнародного права необхідно враховувати два моменти: їх взаємопов’язаний і взаємозалежний характер. Іншими словами, неприпустимо виривати із загального контексту будь-який із основних принципів міжнародного права й зводити його в абсолют на шкоду іншим принципам.

При всьому взаємозв’язку й взаємозалежності, спостерігається деяка ієрархічність у системі основних принципів міжнародного права. Йдеться не про формально-юридичний характер такої підпорядкованості, а про ціннісну ієрархію. Слід звернути увагу на принцип незастосування сили або погрози силою, що служить свого роду гарантією існування людської цивілізації.