17.4. Міжнародна співпраця з охорони навколишнього середовища від радіоактивного забруднення

Друга половина ХХ ст. відзначена широким використанням атомної енергії у військових і мирних цілях. Це джерело енергії, маючи колосальну силу, має й очевидний негативний фактор – радіоактивне забруднення.

На жаль, енергія атома вперше була застосована у військових цілях. У серпні 1945 р. Сполучені Штати піддали атомному бомбардуванню два японських міста – Хіросіму й Нагасакі. Негативні наслідки бомбардувань проявляються дотепер.

У квітні 1986 р. на Чорнобильській АЕС (Україна) при експлуатації атома в мирних цілях відбувся вибух на четвертому енергоблоці. Наслідки чорнобильської катастрофи жахливі – смерть і хвороби тисяч людей, величезні території України, Білорусі й Росії піддалися радіоактивному забрудненню.

Трагедія Хіросіми, Нагасакі й Чорнобиля й потенційна можливість її повторення закликає міжнародне співтовариство до необхідності співпрацювати з метою захисту навколишнього середовища від радіоактивного забруднення. Ряд міжнародних угод служить досягненню цієї мети.

У Договорі про Антарктику 1959 р. міститься заборона на проведення ядерних вибухів і скидання радіоактивних матеріалів у цьому регіоні Землі.

Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою 1963 р. значною мірою обмежив можливості радіоактивного забруднення планети. Після довгої й напруженої роботи з узгодження положень Договору про повну заборону ядерних випробувань він був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН і відкритий для підписання в 1996 р. На 1 березня 1998 р. 140 держав його підписали, а чотири ядерні держави (Великобританія, Китай, Росія й Франція) ратифікували. Для набрання Договором чинності необхідно 44 ратифікації. Відповідно до Договору забороняються всі види ядерних випробувань. Це справжній прорив у справі захисту навколишнього середовища від радіоактивного зараження, оскільки ядерні полігони СРСР на Новій Землі й у Семипалатинську (Казахстан), французький полігон на атолі Муруроа, як і аналогічні полігони інших ядерних держав, викликали гостру критику з боку міжнародного співтовариства як небезпечні джерела радіоактивного забруднення.

В 1968 р. був укладений Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, що накладає суворі зобов’язання на ядерні й неядерні держави з недопущення поширення цього виду зброї масового знищення. Контроль за його виконанням покладений на МАГАТЕ.

В 1986 р. на основі досвіду Чорнобиля були укладені дві угоди: Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію й Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації. Перша угода зафіксувала зобов’язання сповіщати всі зацікавлені держави про будь-яку ядерну аварію, де б вона не відбулася, – на землі, на морі або в космосі; МАГАТЕ визначений як центральний пункт для отримання інформації про ядерну аварію й передачі її всім зацікавленим сторонам. Друга угода встановлює умови надання допомоги у випадку ядерної аварії, управління нею й контроль за нею, систему компетентних органів і пунктів зв’язку, функції МАГАТЕ тощо.

Необхідно відзначити, що МАГАТЕ проводить велику й систематичну роботу, спрямовану на підвищення безпеки ядерної енергетики.