17.3. Охорона атмосфери й навколоземного космічного простору

Атмосферне повітря є одним з найважливіших компонентів життя людини. Однак розширення й інтенсифікація насамперед хімічного й металургійного виробництва призвели до серйозного забруднення атмосфери. На сьогоднішній день не існує консолідованого міжнародно-правового акту, який би регулював основні питання використання й охорони атмосфери Землі. У цій галузі діють спеціальні угоди щодо запобігання й обмеження найнебезпечніших видів забруднення повітря.

У 1979 р. під егідою Європейської економічної комісії ООН було укладено Конвенцію про трансграничне забруднення повітря (чинна з 1983 р.). Держави-учасниці взяли зобов’язання обмежити й, наскільки це можливо, зменшувати забруднення повітря, обмінюватися інформацією, проводити консультації, наукові дослідження й моніторинг (контроль) якості повітря. У 1985 р. до Конвенції було прийнято Протокол, що містить зобов’язання держав-учасників скоротити викиди сірки в повітря на своїх територіях і зменшити їх трансграничні потоки на 30% до 1993 р. Протокол, прийнятий в 1988 р., передбачає контроль викидів окисів азоту і їх трансграничних потоків¹¹².

Озоновий шар атмосфери виконує важливу функцію захисту Землі від шкідливого впливу ультрафіолетових променів. Діяльність людини призвела до виснаження озонового шару й появи “озонових дір”. В 1985 р. у Відні на міжнародній конференції було прийнято Конвенцію з захисту озонового шару (чинна з 1988 р.). Вона передбачає зобов’язання загального характеру щодо контролю за його станом і співробітництва в розробці засобів захисту озонового шару. В 1987 р. було підписано Монреальский протокол щодо речовин, що призводять до виснаження озонового шару. Протоколом уводяться обмеження на виробництво речовин, що негативно впливають на озоновий компонент атмосфери.¹¹³

Серйозну загрозу для благополуччя людства являє “парниковий ефект”, тобто глобальне потепління клімату Землі, викликане підвищеною концентрацією в атмосфері двоокису вуглецю (вуглекислого газу). “Парниковий ефект” може призвести до танення полярних льодів, підвищення рівня морів і океанів з непередбаченими негативними наслідками для всієї екосистеми нашої планети.

В 1992 р. на Конференції в Ріо-де-Жанейро 160 держав підписали Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату. Її основне завдання – забезпечити таку поведінку держав, яка б не загрожувала перенасиченням атмосфери парниковими газами й не призвела б до кліматичних катастроф. Конвенція передбачає заходи щодо стабілізації рівня концентрації парникових газів з метою недопущення “перегріву” планети. У ній передбачається відповідальність всіх держав за зміну клімату Землі. Утім, ця відповідальність диференціюється залежно від ступеня економічного розвитку держав і враховує потреби й інтереси країн, що розвиваються.

Кордон між повітряним простором і космосом на висоті 100 – 110 км є юридичним, а не фізичним. Тому процеси, що відбуваються в навколоземному космічному просторі, безпосередньо впливають на нашу планету. Неухильно зростає активність дослідження й використання космічного простору, що призводить до необхідності вживання заходів з охорони космічного середовища від шкідливих наслідків такої діяльності. Реальну загрозу для функціонуючих космічних об’єктів і космонавтів являє забруднений відпрацьованими штучними супутниками космічний простір. Використання ядерних джерел енергії на космічних апаратах, проведення великомасштабних експериментів у космосі, елементи промислового виробництва (надчистих сплавів, ліків і т.п.) на орбітальних станціях, можлива розробка місячних ресурсів, військова діяльність у космосі несуть у собі додаткову небезпеку забруднення й шкідливого впливу на навколоземний простір.

На сучасному етапі розвитку міжнародного права проблеми забруднення космосу розглядаються на рівні загальних норм – Московського договору про заборону випробувань ядерної зброї у трьох середовищах (у тому числі й у космічному просторі) 1963 р., Договору щодо космосу 1967 р., Угоди про Місяць 1979 р. Так, у ст. IX Договору 1967 р. і ст. VI Угоди 1979 р. зафіксоване зобов’язання уникати шкідливого забруднення космічного простору, Місяця й інших небесних тіл, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки неземної речовини. Договором щодо космосу встановлена заборона на виведення у космічний простір будь-яких об’єктів з ядерним або іншим видом зброї масового знищення. Угода 1979 р. взагалі передбачила режим повної демілітаризації й нейтралізації Місяця й інші небесних тіл. Ці заходи мають безумовне позитивне значення в охороні космічного середовища від забруднення й радіоактивного зараження. Однак спеціальних угод з захисту космосу від шкідливого антропогенного впливу поки не розроблено.