17.2. Охорона тваринного й рослинного світу

Прогрес у розвитку науки й техніки, економіки держав нерозривно пов’язаний з порушенням природних зв’язків у навколишньому середовищі.

Тому цілком закономірно, що розвиток норм міжнародного екологічного права йшов шляхом прийняття конвенцій про захист окремих видів тваринного світу. Наприклад, Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу 1946 р., Конвенції про рибальство в північно-східній частині Атлантичного океану 1959 р., Конвенції зі збереження тюленів Антарктики 1972 р., Угоди про збереження білих ведмедів 1973 р. і ін.

Важливий напрям міжнародного екологічного права – охорона природних комплексів і екосистем. У 1933 р. була прийнята Конвенція про охорону флори й фауни на Африканському континенті, а в 1940 р. Конвенція про охорону природи й захист фауни й флори в Західній півкулі.

В 70-80 рр. XX ст. на регіональному рівні були розроблені угоди, що мають істотне значення для створення заповідників і національних парків, обмеження лову тварин і ведення полювання на них, вивозу тварин з охоронюваних районів. Так, в 1972 р. була прийнята Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як місце перебування водоплавних птахів; в 1986 р. – Конвенція про охорону природи в Південній частині Тихого океану.

Значною віхою в розвитку міжнародного екологічного права стало прийняття Конвенції про охорону всесвітньої й природної спадщини 1972 р., що має на меті забезпечити створення ефективної системи колективної охорони пам’яток природи (наприклад, унікальних природних комплексів, районів перебування зникаючих тварин і рослин).

Значний сектор в економіках багатьох держав базується на видобутку й переробці живих ресурсів морів і океанів. У зв’язку з постійним удосконаленням засобів розвідки й видобутку живих ресурсів моря виникла необхідність регулювання цього виду діяльності людини. Загальні норми щодо такого регулювання містяться у Конвенції про відкрите море 1958 р. і Конвенції про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 р. Надалі вони були розвинуті в Конвенції ООН з морського права 1982 р., Розділ 2 Частини VII (“Відкрите море”) якої присвячений збереженню живих ресурсів відкритого моря й управлінню ними.

Міжнародне співтовариство також вживає заходи щодо захисту рослин і рослинного світу від хвороб і шкідників. В 1951 р. була укладена Міжнародна конвенція про захист рослин, що покладає на держави обов’язок вживати необхідних заходів законодавчого, адміністративного й технічного характеру щодо захисту рослин. В 1983 р. було прийнято Угоду про тропічні ліси, які часто піддаються хижацькій експлуатації. Угода націлена на забезпечення режиму раціонального використання найбільшого компонента “легенів планети” і відновлення тропічних лісів. Конференція 1992 р. у Ріо прийняла спеціальну резолюцію про принципи збереження лісових екосистем світу. На цій же Конференції була підписана Конвенція про біологічне розмаїття¹¹¹ . Положення Конвенції спрямовані на збереження біологічної розмаїтості Землі шляхом раціонального використання його компонентів в інтересах усього міжнародного співтовариства й досягнення на цій основі сталого розвитку.