16.3. Захист особистості в період збройних конфліктів
Гуманітарні норми щодо становища особистості в період збройних конфліктів зосереджені головним чином у Женевських конвенціях 1949 р. і Додаткових протоколах до них 1977 р.
Правовий статус поранених, хворих і потерпілих від аварії корабля під час війни зводиться до таких норм:
у випадку поранення або хвороби вони повинні користуватися захистом і заступництвом за будь-яких обставин;
воююча сторона повинна забезпечити їм гуманне поводження і догляд без будь-якої дискримінації за такими ознаками, як стать, раса, національність, релігія, політичні переконання або інші аналогічні критерії;
воюючі сторони мають вживати всіх необхідних заходів щодо розшуку поранених і хворих, захистити їх від пограбування й поганого поводження, забезпечити їм необхідний догляд;
за можливістю воюючі сторони повинні зареєструвати, як тільки це стане можливо, поранених, хворих й померлих ворожої сторони, які потрапили до їх рук і негайно подати відомості про них Довідковому Бюро з військовополонених, створюваному в період збройного конфлікту в кожній воюючій державі;
загиблі повинні бути гідно поховані, а інформація про поховання передана через Довідкове Бюро в Міжнародний Комітет Червоного Хреста;
санітарним і медичним формуванням воюючі сторони зобов’язані забезпечити заступництво й охорону.
Особливу категорію жертв війни становлять військовополонені, відношення до яких будується на основі таких правил:
Відносно військовополонених забороняються дії або бездіяльність, здатні заподіяти шкоду їх здоров’ю або привести до смерті.
До військовополонених не можуть застосовуватися фізичні або моральні катування, інші примусові заходи для одержання від них яких-небудь відомостей.
Воююча сторона зобов’язана постачати посвідченням особи всіх осіб, на яких поширюється її юрисдикція і які можуть виявитися військовополоненими.
Умови розміщення військовополонених у таборах мають бути не менш сприятливими, ніж умови, якими користуються війська держави, котра тримає їх в полоні, розташовані в тій самій місцевості..
З повагою до особистих схильностей кожного військовополоненого держава зобов’язана заохочувати інтелектуальну, просвітницьку й спортивну активність військовополонених.
Держава, що тримає в полоні, може використовувати працездатних військовополонених як робочу силу із урахуванням їх віку, статі, звання й фізичних здатностей.
Військовополонений може бути покараний тільки один раз за ту саму провину.
Глава 17. Міжнародне екологічне право
17.1. Поняття й джерела міжнародного екологічного права.
17.2. Охорона тваринного й рослинного світу.
17.3. Охорона атмосфери й навколоземного космічного простору.
17.4. Міжнародна співпраця з охорони навколишнього середовища від радіоактивного забруднення.
17.1. Поняття й джерела міжнародного екологічного права
В одному з найбільш значущих документів сучасного міжнародного права, Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища й розвитку 1992 р., зазначено: “... Люди мають право жити в доброму здоров’ї й плідно трудитися в гармонії із природою”109 . Цю тезу можна вважати керівною ідеєю сучасності. Роблячи власне життя усе більше комфортним, людина все ближче підходить до прірви глобальної техногенної катастрофи. Держави усвідомлюють всю серйозність становища, що склалося, й тому усе активніше включаються в діяльність з охорони навколишнього середовища.
У сучасних умовах існують три основні напрямки міжнародно-правового регулювання в цій сфері міжнародних відносин:
1) обмеження шкідливого антропогенного впливу на навколишнє середовище;
2) забезпечення сталого розвитку людства шляхом установлення раціонального режиму природокористування;
3) міжнародне екологічне співробітництво.
Всі ці аспекти діяльності існують у рамках міжнародного екологічного права, що являє собою сукупність норм і інститутів, які регулюють відносини суб’єктів міжнародного права стосовно їх взаємодії з навколишнім природним середовищем.
Предметом міжнародного екологічного права є навколишнє природне середовище як комплексне матеріальне благо, що забезпечує створення на її основі похідних матеріальних і нематеріальних благ, нормальну життєдіяльність нинішнього й прийдешнього поколінь.
Рис. 22. Основні джерела забруднення об’єктів
міжнародно-правової охорони навколишнього середовища.
Об’єктом міжнародного екологічного права є міждержавні й інші міжнародні відносини, пов’язані із природокористуванням, охороною навколишнього середовища, збереженням унікальних витворів природи, штучним відновленням сприятливого стану природного середовища, захистом від несприятливого впливу стихії й т.п.
Сьогодні міжнародне екологічне право нараховує більше ніж 1500 багатосторонніх універсальних (глобальних) і регіональних конвенцій (угод, договорів, протоколів) і понад 3000 двосторонніх угод, які стосуються прямо або побічно екологічних проблем110 .
До числа найбільш значущих джерел міжнародного екологічного права можна віднести прийняті на Конференції ООН з середовища, яке оточує людину 1972 р. (Стокгольм, Швеція) Декларацію принципів і План дій. За своїм юридичним значенням ці документи не є юридично обов’язковими. Проте вони поклали початок широкої й багаторічної діяльності Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) і всього міжнародного співтовариства. З метою розвитку ідей і пропозицій, висловлених на Конференції в Стокгольмі, були прийняті: Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної й природної спадщини 1972 р.; Боннська конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин 1979 р.; Конвенція про трансграничне забруднення повітря 1979 р.; Угода про тропічні ліси 1983 р.; Віденська конвенція про захист озонового шару 1985 р. та ін.
У рамках Конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія), були прийняті дві універсальних угоди – Конвенція по біологічній розмаїтості й Рамковій конвенції ООН про зміну клімату.
Процес створення норм міжнародного екологічного права ефективно розвивається й на регіональному рівні. Так, в 1992 р. були прийняті: Бухарестська конвенція про захист Чорного моря від забруднення й Гельсінська конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря, Угода СНД про взаємодію в області екології й охорони навколишнього й природного середовища та Протокол про обов’язки, права й відповідальність учасників Угоди.