13.2. Міжнародні угоди щодо боротьби зі злочинністю

Для чіткого з’ясування питання про відповідальність індивіда необхідно розмежувати поняття “міжнародний злочин” і “злочин міжнародного характеру”. Міжнародні злочини – це особливо небезпечні діяння, націлені на підрив міжнародного миру, безпеки й правопорядку в цілому, вчинені державою, групою осіб або індивідом. Ст. 5 Статуту Міжнародного кримінального суду визначає перелік міжнародних злочинів, що підпадають під його юрисдикцію: (а) злочини геноциду; (b) злочини проти людяності; (с) військові злочини; (d) злочини агресії. Такі міжнародні злочини, як апартеїд, різні форми приведення в рабство, насильницька депортація, – віднесені до категорії злочинів проти людяності. До зазначеного Статутом переліку не включено агресію⁹⁷ й міжнародний тероризм. Це пояснюється існуючими в теорії та практиці розбіжностями щодо юридичної дефініції зазначених термінів.

Злочини міжнародного характеру – це передбачені міжнародними договорами суспільно небезпечні діяння, скоєні індивідами або групами осіб, які зазіхають на нормальні відносини між суб’єктами міжнародного права. Ці правопорушення менш суспільно небезпечні, ніж міжнародні злочини й, на відміну від останніх, відповідальність за їх здійснення несуть не держави, а лише фізичні особи.

Статут Міжнародного кримінального суду у ст. 21 “Застосовне право” називає три категорії джерел, використовуваних при розгляді справи особи, яка відповідає за скоєння міжнародного злочину: (а) по-перше, норми власне Статуту; (b) по-друге, положення існуючих договорів, принципів і норм міжнародного права; (c) якщо це неможливо, загальні принципи права, взяті з національних законів правових систем світу, де це можливо, національні закони.

Відповідальність за злочини міжнародного характеру наступає за нормами внутрішньодержавного права, які повинні відповідати чинним міжнародно-правовим нормам.

З метою вироблення однакових підходів до кваліфікації правопорушень подібного виду держави уклали цілий ряд спеціальних конвенцій:

0. щодо боротьби з міжнародним тероризмом (Міжнародна конвенція щодо запобігання й покарання актів тероризму 1937 р.; Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р.; Конвенція про запобігання й покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 р.; Європейська конвенція про припинення тероризму 1977 р.; Конвенція про боротьбу із захопленням заручників 1979 р.; Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, 1988 р.; Конвенція про захист персоналу ООН і пов’язаного з ним персоналу 1994 р.; Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 р. і ін.);

1. про розкрадання ядерного матеріалу (Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р.);

2. щодо незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р.; Конвенція про психотропні речовини 1971 р.; Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.);

3. щодо фальшивомонетництва (Міжнародна конвенція про боротьбу з підробкою грошових знаків 1929 р.);

4. щодо рабства, работоргівлі, торгівлі жінками й дітьми (Конвенція щодо рабства 1926 р.; Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі й інститутів і звичаїв, подібних з рабством 1956 р.; Конвенція про права дитини 1989 р.; Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р.);

5. стосовно легалізації злочинних доходів (Конвенція Ради Європи зі справ про відмивання доходів, що надходять від злочинів, щодо їх виявлення, вилучення й конфіскації 1990 р.).

У більшості багатосторонніх конвенцій щодо боротьби зі злочинністю встановлюється, що зафіксовані у них правопорушення підпадають під юрисдикцію тої держави, на чиїй території вони вчинені, або якщо вони вчинені на борті судна чи літального апарата, зареєстрованого в цій державі, або якщо передбачуваний правопорушник є громадянином цієї держави. Також у багатьох конвенціях передбачається юрисдикція держави, на території якої виявився передбачуваний правопорушник. Іншими словами, у більшості випадків конвенції виходять із принципу альтернативної юрисдикції – або видай, або суди (aut dedere aut judicare). Хоча у деяких випадках (піратство, работоргівля, несанкціоноване віщання з відкритого моря) використовується принцип універсальної юрисдикції, відповідно до якого вповноважений корабель (судно або літальний апарат) будь-якої держави має право припинити зазначені правопорушення й притягти осіб, винних у їх здійсненні, до відповідальності відповідно до законодавства держави прапора корабля.