12.3. Правовий режим космонавтів і космічних об’єктів

У Договорі щодо космосу 1967 р. установлено, що космонавти розглядаються як посланці людства в космос (ст. V). Звичайно, це не означає, що вони мають наднаціональний статус. Виконуючи космічні польоти навіть у складі міжнародних екіпажів, космонавти є представниками своїх держав, однак при цьому їх діяльність носить і загальнолюдський характер.

Cтаття VIII Договору щодо космосу 1967 р. визначає, що держава, до реєстру якої занесений об’єкт, запущений у космос, здійснює юрисдикцію й контроль над будь-яким екіпажем цього об’єкта. Отже, і іноземні громадяни, що є членами екіпажа космічного об’єкта, підпадають під юрисдикцію держави його реєстрації, якщо інше не передбачено спеціальними угодами.

Згідно зі ст. II Конвенції про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р. держава, яка здійснює такий запуск, реєструє космічний об’єкт у національному реєстрі. Кожна запускаюча держава представляє Генеральному секретареві ООН у найкоротший строк необхідну інформацію про кожен космічний об’єкт, занесений до його реєстру (ст. IV). Генеральний секретар ООН веде Реєстр, куди вноситься зазначена інформація (ст. III).

12.4. Міжнародно-правова регламентація деяких видів космічної діяльності

У науці міжнародного права можна зустріти класифікацію різних видів діяльності в космічному просторі. Найчастіше критерієм для такої класифікації виступає мета діяльності. На основі цього критерію звичайно розрізняють дослідження, використання й експлуатацію космосу. Дослідження означає будь-яку наукову й експериментальну діяльність у космічному просторі; використання має меті розміщення в космосі технічних засобів, призначених для вирішення певних практичних задач; експлуатація космосу ­– це видобування з нього певних корисних складових, наприклад, мінеральних ресурсів небесних тіл.

Існують і інші види класифікації космічної діяльності (мирна й військова, наукова й прикладна, комерційна й некомерційна й т.п.).

Загальні норми міжнародного космічного права поширюються на всі види діяльності в космосі. Однак широке застосування штучних супутників Землі для вирішення багатьох практичних завдань призвело до необхідності регулювання окремих видів космічної діяльності на основі спеціальних норм міжнародного космічного права.

В 1961 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 1721 (XVI), у якій проголошувалося, що зв’язок за допомогою штучних супутників Землі має стати доступним для всіх держав на глобальній основі. Координація експлуатації систем супутникового зв’язку здійснюється Міжнародним союзом електрозв’язку (МСЕ).

В 1982 р. було укладено Міжнародну конвенцію електрозв’язку, у якій говориться про те, що частоти й орбіта геостаціонарних супутників є обмеженими природними ресурсами, які треба ефективно й ощадливо використовувати державам-членам МСЕ, з метою забезпечення справедливого доступу до цієї орбіти й цих частот з урахуванням особливих потреб держав, які розвиваються, і географічного положення деяких країн.

З розвитком космічної техніки на певному етапі стало можливим забезпечення з космосу не тільки передачі радіосигналів, але й телевізійного мовлення. У зв’язку із цим виникла потреба правового регулювання діяльності з безпосереднього телевізійного мовлення через супутники (БТМ).

У 1972 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 2916 (XXVII) про необхідність розробки принципів використання державами штучних супутників для безпосереднього телевізійного мовлення з метою укладання міжнародної угоди або угод. У 1982 р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН було затверджено Принципи використання державами штучних супутників Землі для міжнародного безпосереднього телевізійного мовлення. Сутність принципів зводиться до того, що служба БТМ може створюватися тільки на основі угод або домовленостей між державою мовлення й державою прийому БТМ.

У наш час у здійсненні космічної діяльності більш активну участь беруть транснаціональні корпорації, юридичні й фізичні особи. Ця обставина вимагає урахування при прийнятті нових міжнародно-правових актів щодо космосу й перегляду діючих, оскільки останні були орієнтовані переважно на держави й міжнародні організації.