12.1. Поняття, джерела й принципи міжнародного космічного права

Народження міжнародного космічного права безпосередньо пов’язане із запуском Радянським Союзом першого штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 р. Саме ця подія зумовила появу міжнародного порядку, виходячи з якого держави визнали право мирного прольоту над їх територіями не тільки в космосі, але й на відповідній ділянці повітряного простору при запуску або приземленні космічного об’єкта.

Істотне значення для розвитку норм міжнародного космічного права мали резолюція 1721 (XVI) від 20 грудня 1961 р. і резолюція 1962 (XVIII) від 13 грудня 1963 р. Генеральної Асамблеї ООН, котрі закріпили правові принципи діяльності держав щодо дослідження й використання космічного простору.

В 1967 р. було прийнято Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження й використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла, якому належить центральне місце у вказаній галузі міжнародного права⁹⁴ .

Іншими важливими джерелами міжнародного космічного права є: Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених у космічний простір 1968 р.; Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами 1972 р.; Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір 1975 р.; Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р.

Досить численну групу спеціальних джерел міжнародного космічного права складають угоди про науково-технічне співробітництво держав у галузі дослідження й використання космосу. На основі таких угод здійснюються космічні програми України, Росії, США, держав Західної Європи.

Незважаючи на те, що у створенні норм міжнародного космічного права бере участь міжнародне співтовариство в цілому, провідні позиції в цій справі належать космічним державам, до числа яких входить і Україна.

Не дивлячись на свій недовгий вік, міжнародне космічне право є сформованою галуззю, права, принципи й норми якої визначають статус космічного простору, включаючи небесні тіла, і регулюють діяльність суб’єктів міжнародного права щодо його дослідження й використання. До категорії принципів міжнародного космічного права належать ті базисні норми, на основі яких повинні розроблятися правила поведінки суб’єктів міжнародного права у зв’язку з їх діяльністю в космосі.

12.2. Юридична природа й правовий режим космічного простору й небесних тіл

Норми, які визначають юридичну природу й правовий режим космічного простору й небесних тіл, переважно містяться в Договорі по космосу 1967 р. і Угоді про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р.

Відповідно до норм міжнародного права космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла, за своєю юридичною природою є міжнародною територією загального користування, на яку не поширюється суверенітет жодної держави. Космічний простір і небесні тіла відкриті для дослідження та використання всіма державами і є надбанням усього людства. У грудні 1996 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Декларацію про міжнародне співробітництво в дослідженні й використанні космічного простору на благо та в інтересах всіх держав з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються.

Небесні тіла повинні використовуватися винятково в мирних цілях. На них забороняється створення військових баз, споруд і укріплень, випробування будь-яких типів зброї та проведення маневрів. Інакше кажучи, стосовно Місяця й небесних тіл установлений режим повної демілітаризації й нейтралізації, у той час як космічний простір має режим часткової демілітаризації: виведення на космічні орбіти об’єктів зі звичайною зброєю не заборонене.

В Угоді про Місяць 1979 р. Місяць і його ресурси оголошуються загальною спадщиною людства. Держави-Учасники Угоди 1979 г. взяли на себе зобов’язання встановити міжнародний режим, включаючи відповідні процедури, для регулювання експлуатації природних ресурсів Місяця, коли буде очевидно, що така експлуатація стане можливою.