11.3. Правове регулювання міжнародних повітряних сполучень

Більшість міжнародних повітряних сполучень здійснюється в комерційних цілях: перевезення пасажирів, багажу, вантажів і пошти за певну плату. Некомерційні міжнародні польоти виконуються значно рідше (перевезення офіційних делегацій, науково-дослідні польоти, повітряні подорожі приватних осіб на своїх літаках тощо).

У міжнародному праві поняття міжнародних повітряних сполучень (перевезень) зазвичай розкривається через комерційні права (або “свободи повітря”). До них належать п’ять основних “свобод повітря”:

1. Право транзитного польоту без посадки над територією держави, яка надала це право.

2. Право транзитного польоту з посадкою в некомерційних цілях (в основному для заправлення паливом), тобто без узяття на борт пасажирів або їх висадки, розвантаження й завантаження багажу й пошти.

3. Право висаджувати в іноземній державі пасажирів і вивантажувати вантажі й пошту, узяті на борт у державі реєстрації повітряного судна.

4. Право брати на борт пасажирів, вантажі й пошту в іноземній державі з метою їх перевезення в державу реєстрації повітряного судна.

5. Право брати на борт пасажирів, вантажі й пошту в іноземній державі з метою їх перевезення в будь-яку третю державу, а рівно право висаджувати пасажирів і розвантажувати вантажі й пошту в цій третій державі.

З розвитком міжнародних повітряних сполучень триває процес удосконалювання “свобод повітря”. П’ять вищезгаданих свобод були доповнені ще трьома:

6. Право виконувати пасажиро- і вантажоперевезення між третіми державами через свою територію.

7. Право виконувати пасажиро- і вантажоперевезення між третіми державами, минаючи свою територію.

8. Каботажні перевезення, тобто перевезення в межах однієї іноземної держави.

Стаття 7 Чиказької конвенції 1944 р. надає право кожній державі-учасникові відмовляти повітряним суднам іншого учасника в наданні восьмої “свободи повітря”. Учасники цієї конвенції взяли на себе зобов’язання не надавати цю свободу будь-якій державі на винятковій основі.

Правове регулювання міжнародних повітряних сполучень здійснюється шляхом укладання двосторонніх угод.

Важливу роль у правовому регулюванні міжнародних повітряних сполучень грає багатостороння угода – Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, 1929 р. Цей документ зафіксував положення про відповідальність авіаперевізника у випадку заподіяння шкоди пасажирові й вантажу й увів однакові стандарти перевізних документів.

11.4. Відповідальність у міжнародному повітряному праві

Відповідальність за порушення міжнародного повітряного права може бути покладена як на державу, так і на авіаперевізника. Держава буде відповідати за порушення принципів і норм цієї галузі міжнародного права. Наприклад, за порушення суверенітету над повітряним простором іншої держави.

Авіаперевізник несе цивільно-правову відповідальність при заподіянні смерті або шкоди здоров’ю пасажира, а також за збитки, заподіяні запізненням під час перевезення, якщо не доведе, що ним було вжито всіх заходів, необхідних для запобігання шкоди й збитків, або що таких заходів неможливо було вжити.

Перевізник відповідає за втрату, недостачу чи ушкодження багажу або вантажу, якщо подія, що призвела до шкоди, відбулася в той час, коли багаж або вантаж перебували під його охороною. Авіаперевізник також відповідальний за збитки, пов’язані із запізненням багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним було вжито всі заходи необхідні для запобігання шкоди або що такі заходи неможливо було вжити. Якщо перевізникові вдасться довести, що провина потерпілого була причиною шкоди або сприяла її виникненню, він може бути звільнений від відповідальності або така відповідальність може бути обмежена.

Відповідно до Варшавської конвенції 1929 р. і договорів її системи встановлено межі максимальної відповідальності авіаперевізника (фіксується гранична сума грошової компенсації). У 1955 р. у Гавані було прийнято Протокол про зміну Варшавської конвенції 1929 р., яким передбачено ряд доповнень.

Глава 12. Міжнародне космічне право

12.1. Поняття, джерела й принципи міжнародного космічного права.

12.2. Юридична природа й правовий режим космічного простору й небесних тіл.

12.3. Правовий режим космонавтів і космічних об’єктів.

12.4. Міжнародно-правова регламентація деяких видів космічної діяльності.

12.5. Відповідальність у міжнародному космічному праві.