11.2. Юридична природа й правовий режим повітряного простору

Відповідно до норм міжнародного й внутрішньодержавного права суверенітет держав поширюється на повітряний простір у межах їх сухопутної й водної території, тобто за своєю юридичною природою цей простір – частина державної території. Конвенційної норми про верхню межу повітряної території держави не існує. Не містить такої норми й українське законодавство. Проте, на даний момент сформувався міжнародний звичай, виходячи з якого, повітряний кордон не повинен перевищувати 100 – 110 км над рівнем моря.

На основі принципу повного й виняткового суверенітету держав над їх повітряним простором, кожна держава визначає порядок допуску іноземних повітряних суден на свою територію. Існує дозвільна система польотів над державною територією.

Відповідно до ст. 29 Чиказької конвенції 1944 р. кожне повітряне судно, що здійснює міжнародні польоти, повинне мати на борті такі документи, як свідоцтво про реєстрацію, посвідчення про придатність до польотів, бортовий журнал тощо. При перебуванні в повітряному просторі іноземної держави повітряному судну дозволяється мати радіопередавальну апаратуру, яка може використовуватися тільки членами літного складу екіпажа, котрі мають спеціальний на те дозвіл, виданий компетентною владою держави реєстрації судна (ст. 30 Чиказької конвенції 1944 р.). Кожне повітряне судно, що здійснює політ у міжнародному повітряному просторі, повинне мати знаки приналежності й реєстраційний номер тільки однієї держави.

Іноземні повітряні судна, що перебувають у межах певної держави, підкоряються її юрисдикції, і на них поширюється митний, імміграційний, санітарний контроль цієї держави.

У період холодної війни (1955 р.) Президент США Д. Ейзенхауер висунув концепцію “відкритого неба”. Суть цього режиму зводилася до того, що неозброєні літаки держави, яка бере участь в угоді, можуть отримати можливість літати над територією інших держав-учасників на основі принципу взаємності й рівноправності для спостереження за їх військовою діяльністю. Ідея “відкритого неба” отримала договірне підтвердження 24 березня 1992 р. під час підписання в Гельсінкі Договору щодо відкритого неба⁹³ .

Відповідно до ст. 2 Конвенції про відкрите море 1958 р., крім інших свобод відкритого моря, є й свобода польотів над ним, оскільки й відкрите море, і повітряний простір над ним є міжнародними територіями загального користування. Аналогічна норма міститься в п. 1(b) ст. 87 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Ця свобода поширюється на всі держави, як прибережні, так і ті, що не мають виходу до моря. Крім того, згідно з п. 1 ст. 38 Конвенції 1982 р. всі літальні апарати в протоках, використовуваних для міжнародного судноплавства, мають право транзитного прольоту. Проліт над водами держав-архіпелагів (“архіпелажний проліт”) має багато подібного з “транзитним прольотом”. Всі літальні апарати користуються правом архіпелажного прольоту спеціальними повітряними коридорами, установленими державою-архіпелагом, або над традиційними морськими шляхами (ст. 53 Конвенції 1982 р.). При цьому повітряні судна повинні дотримуватися правил, передбачених міжнародним правом.

Договір про Антарктику 1959 р. визначає правовий режим повітряного простору над цим регіоном і право польотів у ньому. Так, у ст. VI установлено, що на район дії Договору (південніше 60-ї паралелі п. ш.) поширюються свободи відкритого моря.

Забезпечення безпеки польотів у міжнародному повітряному просторі вимагає високого рівня впорядкованості правил і норм. Для цього ІКАО було розроблено уніфіковані льотно-технічні норми (“міжнародні стандарти”), які підлягають обов’язковому виконанню повітряними суднами всіх держав під час польотів над відкритим морем. Ці норми увійшли в Додаток № 2 “Правила польотів” до Чиказької конвенції 1944 р.