10.3. Правовий режим міжнародних проток і каналів

Міжнародні протоки – це природні вузькості, що з’єднують частини відкритого моря або виняткової економічної зони й використовуються для міжнародного судноплавства й повітряної навігації.

У цей час правовий режим проток, використовуваних для міжнародного судноплавства, визначається нормами звичайного й договірного права. Протягом століть широкого міжнародного визнання набув звичай, про який говорилося в рішенні Міжнародного Суду ООН 1949 р. у справі про інцидент у протоці Корфу – свободи проходу суден через міжнародні протоки. Пізніше широке поширення отримала свобода прольоту літаків над такими протоками. Ці свободи як норми звичаєвого права діють щодо Гібралтарської, Ла-Манш, Магелланової, Малаккської й інших проток.

До Конвенції про територіальне море й прилеглу зону 1958 р. було включено норму про неприпустимість призупинення мирного проходу іноземних суден через протоки, що служать для міжнародного судноплавства (п. 4 ст. 16).

У зв’язку із прийняттям 12-мильної ширини територіальних вод Конвенцією ООН з морського права 1982 р. з’явилася реальна можливість перекриття територіальним морем більше 100 проток, використовуваних для міжнародного судноплавства. Для забезпечення свободи судноплавства через такі протоки й польотів над ними даною Конвенцією було уведено інститут транзитного проходу. Транзитний прохід являє собою здійснення свободи судноплавства й польоту лише з метою безперервного й швидкого транзиту через протоку між однією частиною відкритого моря або винятковою економічною зоною й іншою частиною відкритого моря або винятковою економічною зоною (п. 2 ст. 38).

Норми, що регламентують режим проток, використовуваних для міжнародного судноплавства, не поширюються на ті протоки, правовий статус котрих визначається спеціальними міжнародними угодами. Такі угоди діють, зокрема, щодо Балтійських і Чорноморських проток.

До міжнародних каналів належать штучні водні шляхи, що з’єднують моря й океани й використовуються для міжнародного судноплавства. Вони перебувають під суверенітетом тої держави, по території якої пролягають. Правовий режим міжнародних каналів визначається нормами міжнародного права й національного законодавства відповідної держави. Найбільше значення для міжнародного судноплавства мають Суецький, Панамський і Кільський канали.

Глава 11. Міжнародне повітряне право

11.1. Поняття, етапи розвитку й основні принципи міжнародного повітряного права.

11.2. Юридична природа й правовий режим повітряного простору.

11.3. Правове регулювання міжнародних повітряних сполучень.

11.4. Відповідальність у міжнародному повітряному праві.

11.1. Поняття, етапи розвитку й основні принципи міжнародного повітряного права

Міжнародне повітряне право – це галузь міжнародного права, яка складається з норм і принципів, що регулюють відносини між державами й іншими суб’єктами міжнародного права у зв’язку з використанням повітряного простору цивільною авіацією.

Міжнародне повітряне право – одна з наймолодших галузей сучасного міжнародного права. У першому міжнародно-правовому акті в цій галузі – Паризькій конвенції про повітряну навігацію 1919 р. було закріплено принцип суверенітету держави на повітряний простір над її сухопутною й водною територією.

Постійне зростання інтенсивності міжнародних польотів і диверсифікованості діяльності міжнародної авіації вимагало розробки багатосторонніх міжнародно-правових актів. В 1929 р. було прийнято Варшавську конвенцію для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень. Конвенція мала на меті встановити єдиний порядок умов міжнародних повітряних перевезень стосовно документів, використовуваних для цих перевезень, і відповідальності перевізника.

Пізніше прийнято Римську конвенцію для уніфікації деяких правил, що стосуються попереджувального арешту повітряного судна, 1933 р. і Брюссельський протокол до неї 1938 р.; Брюссельську конвенцію для уніфікації деяких правил щодо надання допомоги повітряним судам і їх рятування або допомоги й рятування за допомогою повітряних суден на море 1938 р.⁹²

У листопаді 1944 р. у Чикаго було скликано міжнародну конференцію для створення нової конвенції замість Паризької конвенції 1919 р. У результаті роботи Чиказької конференції 1944 р. було прийнято Заключний акт конференції, Конвенцію про міжнародну цивільну авіацію, Угоду про міжнародне транзитне повітряне сполучення й Угоду про міжнародний повітряний транспорт. Друга частина Чиказької конвенції 1944 р. була присвячена створенню й діяльності Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО).

На конференції в Чикаго було вирішено, що питання комерційної діяльності повітряного транспорту (перевезення пасажирів, багажу, вантажів, пошти) мають регулюватися двосторонніми угодами держав. До Заключного акту конференції було включено рекомендації про “Типову форму угоди про надання повітряних ліній”, що отримала назву “чиказький тип”. Угодою передбачалося надання комерційної діяльності обсягом п’яти “свобод повітря”.