2. Міжнародно-правовий режим морських просторів

Норми, що регламентують міжнародно-правовий режим морських просторів, закріплені у Конвенції ООН з морського права 1982 р. Для держав, які не беруть участь у цій конвенції, зберігають своє значення положення Женевських конвенцій 1958 р.: про територіальне море й прилеглу зону; про відкрите море; про континентальний шельф; про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря.

Відповідно до ст. 8 Конвенції 1982 р. води, розташовані у бік берега від вихідної лінії територіального моря, становлять частину внутрішніх морських вод держави. До них належать води морських портів, заток, бухт, лиманів, історичні води, а також води, розташовані у бік берегу від вихідних ліній, від яких відраховується ширина територіального моря.

Територіальне море (або територіальні води) – це пояс морських вод шириною до 12 морських миль, який примикає до сухопутної території держави або до її внутрішніх морських вод і входить до складу державної території. Правовий режим територіального моря визначається як національним правом держави, так і нормами міжнародного права. Ширина територіального моря звичайно вимірюється від лінії найбільшого відливу уздовж берега (ст. 4 Конвенції 1982 р.). Однак у місцях, де берегова лінія глибоко порізана й звивиста або уздовж берега й у безпосередній близькості до нього розташований ланцюг островів, ширина територіального моря може вимірятися від прямих вихідних ліній, що з’єднують відповідні точки (п. 1 ст. 7 Конвенції 1982 р.).

Система прямих вихідних ліній не може застосовуватися державою таким чином, щоб територіальне море іншої держави виявилося відрізаним від відкритого моря або виняткової економічної зони. Води, розташовані убік берега від прямих вихідних ліній, визнаються внутрішніми морськими водами.

Прилегла зона – це пояс морських вод, що прилягає до територіального моря, у межах якого прибережна держава має право здійснювати контроль із метою недопущення порушень певних правил. Прилегла зона також установлюється з метою реалізації покарання за порушення таких правил у межах території або територіальних вод прибережної держави. За своєю юридичною природою прилегла зона – це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Положення про правовий режим прилеглої зони містяться у ст. 24 Конвенції про територіальне море й прилеглу зону 1958 р. і в ст. 33 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Прилегла зона встановлюється для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил. Це означає, що прилегла зона може бути тільки чотирьох видів: митна, фіскальна, імміграційна й санітарна.

У Конвенції 1958 р. установлено, що ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль, а в Конвенції 1982 р. – 24 миль. Ширина прилеглої зони вимірюється за тими ж правилами, що й ширина територіального моря.

Українське законодавство не передбачає створення прилеглої зони.

Архіпелажні води – це морські простори держав-архіпелагів, обмежені прямими архіпелажними вихідними лініями, що з’єднують точки найбільш віддалених островів і висихаючих рифів архіпелагу, які найбільше видаються в море. У межі таких вихідних ліній включаються головні острови й район, у якому співвідношення між площею водної поверхні й площею суші, включаючи атоли, становить від 1:1 до 9:1. Довжина таких вихідних ліній не повинна перевищувати 100 морських миль, з тим, однак, що до 3% від загального числа вихідних ліній, які замикають будь-який архіпелаг, можуть перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 125 морських миль.

Конвенція ООН з морського права 1982 р. установила, що положення Частини VII (“Відкрите море”) застосовуються до всіх частин моря, які не входять ані до виняткової економічної зони, ані до територіального моря або внутрішніх вод якої-небудь держави, ані до архіпелажних вод держави-архіпелагу (ст. 86).

Стаття 76 “Визначення континентального шельфу” Конвенції 1982 р. установлює: “Континентальний шельф прибережної держави містить у собі морське дно й надра підводних районів, що простягаються за межі її територіального моря на всьому протязі природного продовження її сухопутної території до зовнішнього кордону підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря, коли зовнішній кордон підводної окраїни материка не простягається на таку відстань” (п. 1)⁹⁰ . У випадках, коли ця окраїна простягається більше, ніж на 200 морських миль від вихідних ліній, від яких виміряється ширина територіального моря, зовнішній кордон континентального шельфу визначається складною формулою, яка поєднує геоморфологічні дані з дистанційною межею в 350 миль або відстанню не далі 100 миль від 2500-метрової ізобати⁹¹ .

У ст. 55 Конвенції 1982 р. визначено, що виняткова економічна зона (ВЕЗ) являє собою район, який перебуває за межами територіального моря й прилягає до нього, що підпадає під особливий правовий режим (ст. 55 – 75), відповідно до якого права та юрисдикція прибережної держави й права та свободи інших держав регулюються відповідними положеннями даної Конвенції. Ширина ВЕЗ не повинна перевищувати 200 морських миль, відрахованих від вихідних ліній, від яких вимірюється ширина територіального моря.

ІІІ Конференція ООН з морського права затвердила новий інститут міжнародного морського права – міжнародний район морського дна (Район) і визначила режим його використання, що знайшло відображення у Конвенції ООН з морського права 1982 р. (Частина XI). Пов’язано це було з успіхами в науково-технічному розвитку, які дали змогу освоювати не тільки ресурси континентального шельфу, але й глибоководні райони Світового океану.

Під терміном “Район” розуміється дно морів і океанів і його надра за межами дії національної юрисдикції, тобто за межами континентального шельфу. Термін “ресурси” Району означає всі тверді, рідкі або газоподібні мінеральні ресурси, включаючи поліметалеві конкреції, на його морському дні або в його надрах (ст. 133). Діяльність у Районі здійснюється з метою розвідки й розробки його ресурсів. Після того, як ресурси витягнуті з Району, вони розглядаються як корисні копалини.

Район і його ресурси оголошені загальною спадщиною людства (ст. 136). Тому жодна держава не може претендувати на суверенітет або суверенні права або здійснювати їх стосовно будь-якої частини Району або його ресурсів, і жодна держава, фізична або юридична особа не може привласнювати будь-яку їх частину. Ніякі домагання такого роду або здійснення суверенітету або суверенних прав і ніяке таке присвоєння не визнаються (п. 1 ст. 137).

Усі права на ресурси Району належать всьому людству, від імені якого діє Міжнародний орган з морського дна (Орган). Ці ресурси не підлягають відчуженню. Проте, корисні копалини, що добуваються в Районі, можуть відчужуватися, але лише відповідно до положень Частини XI Конвенції 1982 р. і нормами, правилами й процедурами Органа (п. 2 ст. 137).