9.3. Державні кордони

Державні кордони – це фактичні або уявлювані лінії на сухопутних, водних, повітряних просторах і надрах, які визначають межі дії державного суверенітету. Існують сухопутні, водні й повітряні кордони держави.

Лінія проходження сухопутного кордону визначається в договорах із суміжними державами й на підставі цих договорів позначається на місцевості. Звичайно сухопутні кордони проводяться з урахуванням географічних особливостей місцевості (гірські масиви, річки тощо). Такі кордони називаються орографічними. Кордони також можуть проводитися по прямій лінії і збігатися з паралелями й меридіанами. Це так звані геометричні кордони.

Водні кордони поділяються на річкової, озерні, кордони інших водоймищ і морські кордони. На річках суміжні держави найчастіше проводять кордон по тальвегу – лінії найбільших глибин судноплавної річки; також кордон може проводитися по лінії головного фарватеру або по середині русла несудохідної річки, рідше по лінії одного з її берегів.

На озерах і інших водоймах, як правило, кордон проводять по прямій, що з’єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера, водоймища тощо.

Морськими кордонами держави є зовнішня межа її територіальних вод або лінія розмежування територіальних вод суміжних (до 12 морських миль – ст. 3 Конвенції ООН з морського права 1982 р.) або протилежних держав, або те й інше разом.

Повітряний кордон держави – це уявлювана вертикальна площина, основою якої є сухопутний і водний кордони. Верхня межа перебуває на висоті 100 – 110 км над рівнем моря, оскільки саме на такій висоті перебувають мінімальні перигеї орбіт штучних супутників Землі.

Процес визначення лінії проходження кордону між суміжними державами складається із двох етапів: делімітації й демаркації. Делімітація являє собою визначення й договірне встановлення лінії проходження державного кордону, здійснюване за допомогою великомасштабних карт. Демаркація – це позначення лінії державного кордону на місцевості відповідно до договору про делімітацію кордону й прикладених до нього карт і описів.

забороняє односторонні, тим більше, насильницькі, дії щодо зміни кордонів. Декларація принципів Гельсінського Заключного акту НБСЄ 1975 р. проголошує принцип непорушності кордонів. Це, однак, не означає, що держави ні за яких умов не можуть вирішувати питання про зміну кордонів. Ці питання можуть вирішуватися в суворій відповідності до основних принципів і норм міжнародного права.

4. Міжнародні ріки і їх правовий режим

Міжнародні ріки – це ріки, що протікають по території декількох держав, і використання яких, здійснюється на підставі взаємних домовленостей прибережних держав.

Міжнародні ріки мають свої географічні особливості: одні з них лише розділяють територію суміжних держав – прикордонні ріки; інші, протікаючи по території двох і більше держав, не мають виходу до моря й називаються багатонаціональними (або регіональними); треті ж мають вихід до моря й являють підвищений інтерес для судноплавства. Донедавна саме останні іменувалися власне міжнародними ріками, які повинні відповідати трьом критеріям, необхідним для їх визнання як міжнародних: 1) політичному – перетинання території двох і більше держав; 2) географічному – наявність виходу в море; 3) функціональному – можливість здійснення регулярного судноплавства. Причому третій критерій був вирішальним, оскільки міжнародно-правові проблеми таких рік в основному зводилися до забезпечення свободи судноплавства по них.

Міжнародна практика визнає доцільним укладання угод, які регулюють порядок використання конкретної міжнародної ріки, озера або їх басейнів.

До таких угод належать: Конвенція про режим судноплавства на Дунаї 1948 р.; Угода про Міжнародну комісію з охорони ріки Рейн від забруднення 1963 р. тощо.

В 1966 р. було прийнято Гельсінські правила використання вод міжнародних рік – це акт загального характеру, але рекомендаційної властивості.

В 1992 р. під егідою Європейської економічної комісії було укладено Конвенцію з охорони й використання трансграничних водотоків і міжнародних озер. Комісія міжнародного права ООН провела велику роботу з узагальнення значної договірної й арбітражної практики й приступилася до завершення підготовки проекту статей, що стосуються несудохідних видів використання міжнародних водотоків.