2. Обставини, що виключають протиправність діяння

Міжнародно-правовій практиці відомі ситуації, коли неправомірне діяння держави або не наносить втрати міжнародним відносинам, або втрачає характер неправомірності. У такому випадку прийнято говорити про обставини, що виключають протиправність діяння.

У Статтях про відповідальність держав перераховано шість юридично значимих обставин, які дають змогу державам уникнути міжнародно-правової відповідальності: згода однієї держави на вчинене іншою державою протиправне діяння; самооборона; контрзаходи у зв’язку з міжнародно-протиправним діянням; форс-мажор; лихо; стан необхідності.

Виходячи з ст. 20 Статей, “правомірно надана державою згода на здійснення іншою державою певного діяння, не відповідного зобов’язанню останньої відносно першої держави, виключає протиправність цього діяння стосовно цієї іншої держави, оскільки це діяння перебуває в межах вищевказаної згоди”⁸¹.

У практиці міжнародних відносин державам у ряді випадків доводиться вирішувати питання про те, як протидіяти погрозі, що насувається, з боку іншої держави й чи протидіяти взагалі. У цьому сенсі, виходячи зі ст. 51 Статуту ООН, держави мають невід’ємне право “на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться збройний напад на Члена Організації, доти доки Рада Безпеки не вживатиме заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру й безпеки”. Ст. 21 Статей надає державам можливість реалізувати своє право на самооборону: “Протиправність діяння держави, що не відповідає міжнародному зобов’язанню цієї держави, виключається, якщо це діяння є законним засобом самооборони, застосованим відповідно до Статуту ООН”⁸².

Відповідно до ст. 22 Статей “протиправність діяння держави, що не відповідає зобов’язанню цієї держави стосовно іншої держави, виключається, якщо це діяння є закономірним, відповідно до міжнародного права, заходом щодо цієї іншої держави, зумовленим її міжнародно-правовим діянням”⁸³. Виходячи з формулювання статті, потерпіла держава може самостійно вдатися до заходів, що не суперечать нормам міжнародного права, стосовно держави-порушника.

Підставою для виключення протиправності діяння держави може бути форс-мажор. Про це йдеться у ст. 23 Статей: “1. Протиправність діяння держави, що не відповідає її міжнародному зобов’язанню, виключається, якщо це діяння було викликане непереборною силою або непередбачуваною зовнішньою подією, яка не піддається контролю, яка зробила матеріально неможливим для держави діяти відповідно до зазначеного зобов’язання або зрозуміти, що її діяння не відповідають цьому зобов’язанню”⁸⁴.

Наступною підставою, що виключає відповідальність держави, є лихо. У ч.1 ст. 24 Статей сказано, що “протиправність діяння держави, що не відповідає її міжнародному зобов’язанню, виключається, якщо суб’єкт діяння… у ситуації крайнього нещастя не мав іншої можливості врятувати своє життя або життя довірених йому осіб”⁸⁵. Під ситуацією крайнього нещастя мається на увазі винятково та, котра не залишає особі іншого варіанта поведінки, як тільки того, що витікає з розумної оцінки системи матеріальних і духовних цінностей. Так, капітан судна, яке терпить нещастя може спробувати вкритися від шторму в порту іноземної держави без спеціального дозволу. Інтереси об’єкта, що рятується, повинні бути розмірні інтересу, що охороняється.

На підставі ст. 25 Статей в тих випадках, коли: а) діяння було єдиним засобом захисту власного інтересу держави від серйозної й неминучої небезпеки; б) діяння не нанесло серйозного збитку істотному інтересу держави, стосовно якої існує те чи інше зобов’язання, – держава може посилатися на стан необхідності як критерій виключення протиправності. Однак, у тих випадках, коли: а) міжнародне зобов’язання, якому не відповідає діяння цієї держави, виникає з імперативної норми міжнародного права; б) міжнародне зобов’язання, якому не відповідає діяння цієї держави, обумовлене договором, прямо або побічно вказує на те, що посилання на стан необхідності неможливий, діяння держави-порушника є протиправним.