2. Види й форми відповідальності держав за міжнародні правопорушення

Відповідальність держави-порушника міжнародного зобов’язання реалізується у конкретних видах і формах. У міжнародному праві розрізняють два види відповідальності: нематеріальну⁷⁸ й матеріальну.

Форми відповідальності відображають конкретні способи здійснення для держави-порушника несприятливих для неї наслідків.

У рамках нематеріального виду відповідальності виділяються такі форми: репресалії, реторсії, сатисфакції й санкції.

Репресалії – це відповідні примусові дії держави, що мають на меті відновлення своїх прав, порушених іншою державою. За сучасним міжнародним правом у якості репресалій неприпустиме застосування сили або погрози силою. Репресалії можуть виражатися в заморожуванні або арешті банківських авуарів, накладенні ембарго й ін. Заходи, вжиті потерпілою державою в якості репресалій, мають бути пропорційними правопорушенню, що їх викликало, і припиняються з моменту відновлення status quo (стан речей до зміни ситуації).

Реторсії являють собою правомірні примусові дії держави у відповідь на недружній акт із боку іншої держави, через який посадові, фізичні або юридичні особи першої держави були поставлені в дискримінаційні умови. Реторсії можуть бути встановлені у формі обмеження імпорту з держави, яка вчинила недружній акт. Заходи, використовувані в якості реторсій, повинні за розміром відповідати акту, що їх викликав, і припинятися з моменту відновлення колишнього положення. Як реторсію не можна використовувати збройну силу.

Сатисфакція виражається в наданні державою-порушником задоволення постраждалій державі. Будучи найкращою формою нематеріальної відповідальності, сатисфакція спрямована на досягнення таких цілей: визнання неправомірності вчиненого діяння; покарання винних і відшкодування заподіяного збитку.

Санкції – індивідуальні або колективні примусові заходи, що вживаються стосовно держави-порушника, з метою припинення її неправомірного діяння або покарання за таке діяння.

Індивідуальні санкції, застосовувані потерпілою державою щодо держави-порушника, не можуть включати використання збройної сили. Найчастіше вони зводяться до часткового або повного розриву торгово-економічних відносин, транспортних зв’язків, спортивних контактів тощо.

Колективні санкції можуть використовуватися тільки на підставі рішення Ради Безпеки ООН щодо держав, дії яких являють собою загрозу миру або порушення миру (ст. 39 Статуту ООН). Колективні санкції можуть включати повне або часткове переривання економічних відносин, залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо або інших засобів повідомлення, а також розрив дипломатичних відносин (ст. 41). Якщо ж ці заходи виявляться недостатніми, то Рада Безпеки ООН може ухвалити рішення щодо санкцій з використанням збройної сили для підтримки або відновлення міжнародного миру й безпеки (ст. 42).

Міжнародній практиці відомі випадки результативного застосування санкцій згідно зі ст. 41 Статуту ООН проти расистських режимів Південної Родезії й ПАР, які проводили політику апартеїду.

Сутність матеріальної відповідальності полягає в повній або частковій компенсації матеріальної шкоди, заподіяної міжнародно-протиправним діянням держави. Формами відповідальності цього виду виступають репарації, реституції й субституції.

Репарації – це відшкодування потерпілій від агресії державі матеріального збитку грошима, натурою або послугами.

Реституція – одна із форм матеріальної відповідальності, здійснювана за допомогою відновлення колишнього стану речей. Вона може виражатися в поверненні в натурі майна, неправомірно вилученого й вивезеного воюючою державою з території супротивника. У випадку, якщо майно, котре підлягає поверненню, перебуває в стані, який не відповідає первісному положенню речей, позивачеві надається відшкодування⁷⁹.

Різновидом реституції є субституція, тобто повернення майна аналогічного роду й приблизно рівноцінного тому, що було неправомірно вилучене й вивезене воюючою стороною з території супротивника. Відповідно до мирного договору з Італією 1947 р. ця держава зобов’язалася повернути все монетне золото, награбоване й незаконно вивезене в Італію, або передати кількість золота, рівну за вагою й пробою вивезеному.

Матеріальний збиток може стати не лише наслідком міжнародного правопорушення, але й результатом правомірної діяльності держав при використанні джерел підвищеної небезпеки (авіації, космічних об’єктів, атомної енергії тощо). У цих випадках компенсації підлягає дійсний матеріальний збиток (прямий і непрямий); упущена ж вигода, як правило, не відшкодовується. Міжнародні угоди звичайно передбачають обмеження абсолютної матеріальної відповідальності, тобто відповідальності за правомірну діяльність. У таких договорах вказується максимальна сума, що може бути виплачена постраждалій стороні як компенсація за заподіяний збиток. Таке положення міститься, зокрема, у Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р.

Як на ілюстрацію інституту абсолютної відповідальності можна послатися на ст. II Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами 1972 р.: “Держава, що запускає, несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за шкоду, заподіяну його космічним об’єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті⁸⁰”.

Абсолютній відповідальності як специфічному інституту міжнародного права властиві свої особливі форми: грошова компенсація, послуги, технічна допомога, надання різного роду матеріальних цінностей замість знищеного або пошкодженого майна, природних ресурсів тощо.

При реалізації абсолютної відповідальності постраждала сторона в кожному разі отримає компенсацію, навіть якщо держава, котра заподіяла шкоду, буде доводити, що всі її дії були абсолютно правомірними.