Розділ 8. Відповідальність у міжнародному праві

8.1. Поняття міжнародно-правової відповідальності.

8.2. Види й форми відповідальності держав за міжнародні правопорушення.

8.3. Обставини, що виключають протиправність діяння.

8.4. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних організацій.

8.1. Міжнародно-правова відповідальність держав: поняття й основні етапи кодифікації

Інститут відповідальності є чи не найдавнішим у міжнародному праві. Утім, його нормативне закріплення навіть на сьогодні досі не закінчено, хоча Комісія міжнародного права відзначила необхідність розробки відповідних документів ще у 1949 р., а першу частину першого проекту було прийнято комісією у першому читанні у 1980 р. на основі спеціальних докладів, представлених у 1969-1979 р. Узагальнення основних положень проекту відбулось у 1996 р., а у 2001 р. Комісією міжнародного права було передано Проект статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння⁶⁹ на обговорення Генеральною Асамблеєю ООН у першому читанні⁷⁰.

У подальшому, 12 грудня 2001 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла для обговорення Статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння⁷¹, а 2 січня 2004 р. – провела ряд організаційних заходів у цій галузі й постановила включити до порядку денного на 62 сесію (2007 р.) пункт про обговорення цього документу⁷².

На сьогодні питання правового статусу і навіть назви цього документу є дискусійним. Вважаємо, що найбільш зваженою є така позиція:

1. оскільки документ було прийнято Комісією міжнародного права та (у першому читанні) Генеральною Асамблеєю ООН, і після цього в жодному документі цих органів стосовно нього не застосовувався термін «проект» (draft), документ слід називати Статті про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння;

2. очевидно, що на сьогодні документ не є джерелом міжнародного права, проте й нехтувати ним неможна, оскільки факт його схвалення свідчить про відповідність переважної більшості викладених у ньому норм загальній практиці у сфері відповідальності; слід також згадати той факт, що одну з ранніх редакцій ще у 1986 р. було використано Міжнародним Судом ООН у так званій «справі Нікарагуа» (щоправда, лише у якості текстуального відтворення звичаєвих норм, а не окремого документу)⁷³.

Окрім цього документу, Комісією міжнародного права також розробляються Проект статей про відповідальність держав за шкідливі наслідки діянь, не заборонених міжнародним правом⁷⁴ та Проект статей про відповідальність міжнародних організацій⁷⁵.

Комісія міжнародного права ООН визначила міжнародну відповідальність як “наслідки, котрі те чи інше міжнародно-протиправне діяння може мати відповідно до норм міжнародного права в різних випадках, наприклад, наслідки діяння в плані відшкодування збитків і відповідних санкцій”⁷⁶ .

У науці міжнародного права під міжнародно-правовою відповідальністю розуміються конкретні негативні юридичні наслідки, що наступають для суб’єкта міжнародного права в результаті порушення ним міжнародно-правового зобов’язання.

Інший важливий напрям діяльності Комісії міжнародного права ООН – підготовка проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства, що проводилася з 1947 по 1954 р. й була відновлена в 1982 р.⁷⁷

Інститут відповідальності у праві є невід’ємним атрибутом стабільності й сумлінності при виконанні міжнародних договорів. Будучи відносинами вищого порядку, міжнародні відносини мають високу потребу в гарантіях. Як показує практика, такі гарантії може надати інститут міжнародно-правової відповідальності.

Щоб зробити висновок про наявність міжнародного правопорушення, необхідно встановити, що мало місце дія або бездіяльність посадових осіб або органів держави, які за чинними нормами міжнародного права можуть бути поставлені у вину державі, і це діяння порушило міжнародне зобов’язання даної держави.

У зв’язку з тим, що держава здатна робити певні дії або не діяти за допомогою своїх органів і посадових осіб, їй може ставитися у вину міжнародно-протиправне діяння лише таких індивідів, які мають статус органа держави або її посадової особи. Дія або бездіяльність цих осіб, які порушують норму міжнародного права, розглядаються в міжнародній практиці як діяння самої держави.

Держава буде нести міжнародну відповідальність за дії свого законодавчого органа в тому випадку, якщо він прийняв закон або інший нормативний акт, який суперечить міжнародним зобов’язанням цієї держави. Неприйняття ж парламентом держави законодавчого акту, необхідного для виконання його міжнародного зобов’язання, може викликати відповідальність даної держави тільки у випадку, якщо це заподіяло моральну або матеріальну шкоду.

Найчастіше держава відповідає за дії або бездіяльність своїх виконавчих органів: міністерств і відомств, армійських і поліцейських підрозділів, прикордонних і спеціальних служб, аж до нижчої ланки виконавчої влади.

Відповідальність держави може мати місце й внаслідок порушення її міжнародних зобов’язань діями або бездіяльністю національних судів.

Державі також ставиться у вину діяння її адміністративно-територіальних одиниць і організацій, уповноважених виконувати державно-владні функції, зокрема, при перевищенні ними своїх повноважень, установлених внутрішньодержавним правом, або порушенні інструкцій, що стосуються їх діяльності (ст. 11 Статей). У Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. установлено, що держава “не може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання нею договору” (ст. 27).

У випадку, якщо особа діяла або не діяла не як посадова особа або орган держави, її діяння не ставиться в вину державі. Однак, якщо фізична особа, що не має офіційного державного статусу, своїми діями зазіхає на права й інтереси іншої держави, які охороняються міжнародним правом, держава, котра не забезпечила захист цих прав і інтересів, буде нести міжнародно-правову відповідальність.

Те чи інше діяння органів держави і її посадових осіб може вважатися підставою для міжнародно-правової відповідальності тільки в тому випадку, якщо в наявності буде сукупність ознак, які утворюють склад міжнародного правопорушення: 1) протиправний характер поведінки держави, що виразився в дії або бездіяльності її органів і посадових осіб; 2) наявність шкоди як результату протиправної поведінки держави; 3) причинно-наслідковий зв’язок між діянням держави й шкідливим результатом, що наступив.

Шкідливий результат або збиток, заподіяний протиправними діями держави, може бути двоякого характеру: матеріальний (збиток, заподіяний життю й здоров’ю людей, майну, фінансам держави) і нематеріальний (наприклад, порушення державного суверенітету, замах на честь і гідність держави й т.п.). Іноді заподіюється одночасно і матеріальний, і нематеріальний збиток.

Щодо провини як підстави міжнародно-правової відповідальності держави єдиної думки в науці міжнародного права немає. Здійснення ж міжнародних злочинів через специфіку цих протиправних діянь може бути тільки винним.