2. Правовий режим іноземців

Правовий режим іноземців визначається внутрішньодержавним правом з урахуванням міжнародних зобов’язань держави. У наш час найпоширенішими щодо іноземців є національний режим і режим найбільшого сприяння. Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці й апатриди мають однаковий правовий статус і в цілому на них поширюється національний режим. Суть цього режиму полягає у вирівнюванні в правах іноземців із громадянами держави, за винятком окремих прав. В Україні також діє Закон “Про правовий статус іноземців” 1993 р.⁴⁴ , у якому деталізуються положення ст. 26 Конституції України щодо прав і обов’язків іноземців на території України.

Режим найбільшого сприяння, як правило, передбачається в міжнародних договорах і означає, що держава надасть іноземним громадянам такі самі права, якими користуються або будуть користуватися громадяни будь-якої третьої держави на її території. Положення про режим найбільшого сприяння зазвичай міститься в торговельних договорах. Застосовується цей режим для виключення дискримінації серед іноземців.

У деяких випадках до іноземців може застосовуватися спеціальний режим, тобто надання їм у якійсь галузі певних прав або накладення відповідних обов’язків.

Сьогодні більшість держав використовує дозвільний порядок в’їзду й виїзду як іноземців, так і своїх громадян. Конкретні процедури в’їзду й виїзду іноземців установлюються кожною державою у своєму законодавстві.

Так, ст. 25 Закону України “Про правовий статус іноземців” визначає, що іноземці можуть в’їжджати в Україну тільки за дійсними національними паспортами або документами, що їх заміняють. При цьому іноземці повинні отримати українську візу, якщо інше не передбачено законодавством України і її міжнародними зобов’язаннями.

До числа підстав, що перешкоджають в’їзду іноземця в Україну, можуть бути віднесені: погроза безпеки держави; оформлення візи або паспорта за підробленими документами; порушення прикордонних або інших правил перетинання кордону й ін.

Виїзд з держави іноземці також здійснюють за дійсними національними паспортами або документами, що їх заміняють. При цьому вони повинні одержати виїзну візу, якщо інше не передбачено законодавством. Виїзд іноземцеві може бути заборонений або відкладений, у випадку: якщо стосовно нього ведеться дізнання або попереднє слідство; якщо його засуджено за скоєння злочину; якщо його виїзд суперечить інтересам безпеки держави; наявності майнових зобов’язань перед фізичними і юридичними особами.

Перебуваючи на території якої-небудь держави, іноземець повинен виконувати певні обов’язки, головним є дотримання конституції й законодавства держави перебування. За невиконання своїх обов’язків іноземець може притягуватися до цивільної, адміністративної й кримінальної відповідальності, якщо на нього не поширюються дипломатичні привілеї й імунітети.

Іноземець притягується до зазначених видів відповідальності на тих самих підставах, що й громадяни держави, де перебуває іноземець, якщо інше не передбачено в законодавстві й міжнародних договорах цієї держави. Що стосується кримінальної юрисдикції, то іноземець, як правило, не несе відповідальності на території держави перебування за злочини, скоєні ним на території якої-небудь іншої держави, якщо ці злочини не зачіпають законні інтереси держави перебування. У такому випадку зацікавлена держава може просити іншу державу про видачу злочинця, який перебуває на її території. Видача, як правило, здійснюється на умовах двосторонніх або багатосторонніх договорів про надання правової допомоги щодо кримінальних справ. У міжнародному праві існує звичайна й договірна норма про невидачу власних громадян у руки правосуддя іншої держави. Винятки становлять військові злочинці: їх видають державі, на території якої вони вчинили свої злодіяння, чи в руки міжнародних трибуналів відповідно до договірного або звичаєвого права.

Важливим інститутом у забезпеченні прав і законних інтересів іноземців є дипломатичний захист іноземних громадян державою їхнього громадянства. Це поняття охоплює цілий спектр засобів захисту своїх громадян в іншій державі, зокрема: одержання інформації від компетентних органів держави перебування про їх дії щодо громадян запитуючої держави; вимога припинити неправомірне переслідування своїх громадян і компенсувати їм моральні та матеріальні збитки тощо.