
- •Глава 7. Право міжнародної безпеки…………………………………………… 150
- •Вступ до дисципліни
- •Методичні вказівки
- •Тематичний план
- •Модуль 1 Розділ 1. Міжнародне право як особлива система права
- •1.2. Виникнення й розвиток міжнародного права
- •1.3. Норми міжнародного права
- •1.4. Джерела міжнародного права
- •1.5. Основні принципи міжнародного права
- •1.6. Співвідношення міжнародного й внутрішньодержавного права
- •Розділ 2. Суб’єкти міжнародного права
- •2.2. Визнання держав і урядів
- •2.3. Правонаступництво в міжнародному праві
- •Розділ 3. Право міжнародних договорів
- •3.2. Сутність міжнародного договору
- •3.3. Порядок укладання міжнародних договорів
- •3.4. Застосування міжнародних договорів
- •Розділ 4. Населення в міжнародному праві
- •Правовий режим іноземців
- •Правовий статус біженців і переміщених осіб
- •Право притулку
- •4.5. Концепція прав людини та її втілення в міжнародному праві
- •Розділ 5. Дипломатичне й консульське право
- •5.1. Поняття й джерела дипломатичного й консульського права.
- •5.2. Органи зовнішніх зносин держав.
- •Поняття й джерела дипломатичного й консульського права
- •Органи зовнішніх зносин держав
- •5.3. Запобігання злочинам проти осіб, які користуються міжнародним захистом
- •Розділ 6. Право міжнародних організацій
- •6.2. Основні процедурні правила міжнародних конференцій
- •6.3. Структура, порядок функціонування і юридична природа міжнародних організацій
- •6.4. Організація Об’єднаних Націй: цілі, принципи, система органів
- •Питання для самоконтролю
- •Модульні тестові завдання до модулю 1
- •Модуль 2
- •7.2. Основні риси системи загальної безпеки
- •Роззброєння й обмеження озброєнь
- •Неприєднання й нейтралітет
- •7.5. Заходи довіри
- •Розділ 8. Відповідальність у міжнародному праві
- •8.1. Міжнародно-правова відповідальність держав: поняття й основні етапи кодифікації
- •Види й форми відповідальності держав за міжнародні правопорушення
- •Обставини, що виключають протиправність діяння
- •8.4. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних організацій
- •9.1. Поняття й класифікація території в міжнародному праві
- •9.2. Юридична природа державної території
- •9.3. Державні кордони
- •Міжнародні ріки і їх правовий режим
- •Правовий режим Арктики й Антарктики
- •Міжнародно-правовий режим морських просторів
- •10.3. Правовий режим міжнародних проток і каналів
- •Глава 11. Міжнародне повітряне право
- •11.1. Поняття, етапи розвитку й основні принципи міжнародного повітряного права
- •11.2. Юридична природа й правовий режим повітряного простору
- •11.3. Правове регулювання міжнародних повітряних сполучень
- •11.4. Відповідальність у міжнародному повітряному праві
- •12.1. Поняття, джерела й принципи міжнародного космічного права
- •12.2. Юридична природа й правовий режим космічного простору й небесних тіл
- •12.3. Правовий режим космонавтів і космічних об’єктів
- •12.4. Міжнародно-правова регламентація деяких видів космічної діяльності
- •12.5. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •13.2. Міжнародні угоди щодо боротьби зі злочинністю
- •13.3. Організаційно-правові форми міжнародної співпраці у боротьбі зі злочинністю
- •13.4. Міжнародні стандарти поводження із правопорушниками
- •2. Міжнародно-правове регулювання певних видів міжнародної економічної діяльності
- •3. Регіональне економічне співробітництво і міжнародне право
- •Глава 15. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів
- •15.1. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів за Статутом оон.
- •15.1. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів за Статутом оон
- •15.2. Реалізація принципу мирного вирішення міжнародних спорів за допомогою міжнародних організацій
- •16.1. Поняття й основні тенденції розвитку права збройних конфліктів
- •16.2. Основні правила й звичаї ведення воєнних дій
- •16.3. Захист особистості в період збройних конфліктів
- •17.2. Охорона тваринного й рослинного світу
- •17.3. Охорона атмосфери й навколоземного космічного простору
- •17.4. Міжнародна співпраця з охорони навколишнього середовища від радіоактивного забруднення
- •Питання для самоконтролю
- •Модульні тестові завдання до модуля 2
- •Список рекомендованої літератури
- •Список скорочень
- •Орієнтовні питання до заліку
- •Словник термінів
Розділ 4. Населення в міжнародному праві
4.1. Міжнародно-правові питання громадянства.
4.2. Правовий режим іноземців.
4.3. Правовий статус біженців і переміщених осіб.
4.4. Право притулку.
4.5. Концепція прав людини та її втілення в міжнародному праві.
Міжнародно-правові питання громадянства
До складу населення будь-якої держави входять: громадяни цієї держави, іноземці й особи без громадянства (апатриди). Виділяють іноді й проміжну групу – осіб, що мають подвійне громадянство (біпатриди).
Правовий статус населення визначається, насамперед, нормами внутрішньодержавного права. Разом із тим існує чимало питань, пов’язаних з населенням, які здавна регулюються нормами звичайного й договірного міжнародного права. До цієї категорії належать: міжнародно-правові аспекти набуття та втрати громадянства; співробітництво щодо проблем, пов’язаних із двогромадянством і безгромадянством; визначення правового статусу іноземців; вирішення питань, пов’язаних із переміщенням осіб через кордони й правові наслідки такого переміщення.
Термін “громадянство”43 можна визначити як стійкий політико-правовий зв’язок фізичної особи з державою, що виражається в наявності взаємних прав і обов’язків.
Питання громадянства регулюються, насамперед, національним законодавством держав. В Україні найважливішими законодавчими актами в цій галузі є Конституція України 1996 р. і Закон України “Про громадянство України” 2001 р.
Низка питань, пов’язаних з інститутом громадянства, регулюється також нормами міжнародного права, наприклад, дипломатичний захист громадян своєю державою на території інших держав і надання своїм громадянам консульської допомоги й послуг при перебуванні їх за кордоном. Держави також укладають двосторонні й багатосторонні договори щодо ліквідації колізій, які виникли або можуть виникнути, при взаємодії законів про громадянство різних країн.
Кожна держава виробляє свої правила набуття громадянства. У більшості держав громадянство набувається, в основному, за народженням. При цьому держави для визначення громадянства дитини використовують або “право крові” (дитина зберігає громадянство батьків), або “право ґрунту” (громадянство дитини визначається місцем її народження).
Проблеми можуть виникати при вирішенні питання про громадянство дитини, батьки якої мають різне громадянство. Згідно зі ст. 7. Закону України “Про громадянство України” дитина, один з батьків якого є громадянином України, набуває українського громадянства. Якщо ж дитина, що народилася на території України від іноземних громадян або осіб без громадянства, не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, то вона стає громадянином України. На підставі ст. 7 Закону України “Про громадянство України” така дитина набуває українського громадянства, якщо: один з батьків є громадянином України; особа, що народилася на території України від іноземця або особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набуло за народженням громадянство того з батьків, який є іноземцем, стає громадянином України.
Громадянства також можна набути й після народження (за клопотанням індивіда, за фактом шлюбу або всиновлення). Такий спосіб набуття громадянства називається натуралізацією.
Рис. 7. Склад населення держави.
У випадку укладання шлюбу з іноземцем процедура його натуралізації також визначається, головним чином, нормами внутрішньодержавного права. Однак у цьому випадку нерідко виникають колізії законів держав про натуралізацію заміжньої жінки, які можуть привести до того, що жінка втратить своє громадянство й не набуде громадянства чоловіка, тобто стане апатридом або особою з подвійним громадянством (біпатридом). Щоб уникнути подібних ситуацій у рамках ООН в 1957 р. було прийнято Конвенцію про громадянство заміжньої жінки. У ній зафіксовано, що ані укладання, ані розірвання шлюбу між громадянином держави й іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком під час шлюбу не будуть автоматично тягти які-небудь юридичні наслідки для дружини.
Специфічними способами набуття громадянства є реінтеграція й дарування. Реінтеграція або відновлення громадянства означає, що особа, що раніше була громадянином якої-небудь держави, може бути відновлена за її клопотанням у громадянстві цієї держави, як правило, за допомогою спрощеної процедури. Суть дарування полягає в тім, що державні органи виходять із ініціативою про надання громадянства особі за її особливі заслуги перед цією державою.
Міжнародній і національній практиці відомі також і колективні способи набуття громадянства: трансферт і оптація. Трансферт – це передача населення території, що переходить з-під суверенітету однієї держави під суверенітет іншої, відповідно з одного громадянства в інше. Трансферт здійснюється на основі міжнародного договору й в автоматичному режимі застосовується зрідка. Звичайно трансферт супроводжується можливістю вибору громадянства, тобто оптацією.
Підставами припинення громадянства зазвичай є: добровільний вихід із громадянства; втрата громадянства; набуття громадянства іншої держави; надходження на службу в державні органи іншої держави без згоди на те своїх державних органів; набуття громадянства за підробленими документами тощо.