Лекція №8

1. Рельєф - основа архітектурно-планувального рішення ландшафту.

2. Водоймища – обов’язкові елементи пейзажного парку.

3. Зелені насадження як один з основних елементів проектування парків.

Вихідними матеріалами для проектування парку є геодезичний план М 1:2000, 1:1000 з координатною сіткою, установленими межами ділянки, в червоних лініях, з існуючими зеленими насадженнями та підземними мунікаціями, план подеревної зйомки.

Основою архітектурно-планувального рішення будь-якого ландшафту є організація рельєфу. Кожна епоха в садово-парковому мистецтві характеризується своєрідною пластичною обробкою рельєфу. У збудованих на крутих схилах садах італійського Відродження застосовувалось терасування. Регулярні сади Франції ХVП ст., розміщені на більш опо­рному рельєфі, вирішувались системою плоских терас з партерами, з'єднаних плавною лінією вкритих газонами схилу.

В районах Старої Сильвії, в Павловську штучно оброблена складка рельєфу створює пагорб амфітеатру. Напівокругла кам’яна лавка на вершині пагорбу облямована з двох боків групами ялинок, дубів, тополь. Горбиста місцевість може бути використана для створення терас. Тераси обрамляються газонами, квітами, чагарниками або підпірними стінками.

Рельєф визначає, з одного боку, мікрокліматичні умови ділянки, розподіл води, стан рослинності, а з іншого боку – об’ємно-просторову структуру ландшафту. Нагорний парк - один з образців досягнення істиного синтезу елементів природи, архітектури та скульптури: система сходів та підпірних стінок, сполучаючись з природними формами рельєфу та камінням, створює п’єдестал для пам’ятника Кірову.

Спортивний парк Трамбле у Франції змодельований у вигляді квітки на його розгорнутих пелюстках розміщені спортивні та ігрові майданчики, які захищені від вітру, пилу та шуму зеленими насадженнями.

Планування парку, трасування його доріг прямо залежить від організації рельєфу території та виграють значну роль в його перетворенні. Магістральні шляхи при широкому полотні руху повинні розділятись полосою зелених насаджень, біля магістралі може проходити пішохідна доріжка, прогулянкові доріжки можуть бути різної кривизни. При трасуванні доріжки вздовж водоймища її напрямок не повинен повторювати контури води.

Покриття паркових доріжок крім міцності повинні задовольняти санітарно-технічним потребам: не перегріватися, не пилити, бути м’якими та пружними при ходьбі. Асфальтових покрить треба уникати, т.я. асфальт сильно нагрівається. Доцільно робити доріжки з щебню та гравію.

Дороги та майданчики займають близько 15% всієї території парку. Мінімальна ширина стежок - 1 м, ширина парадних алей 4-10 м, ширина проїжджої частини 3,5 м при однобічному русі, та 6 м - при двобічному. Великі парки можуть бути оснащені дорогами для пропуску паркового пасажирського транспорту, а в де-яких випадках - транзитного автомобіль­ного з мінімальною шириною 6 м.

Розміщення, інженерно-технічні функції та композиційна роль водоймищ в парковому ландшафті визначається структурою рельєфу. Водоймища в парку можуть бути як природні, так і штучні. В кожну історичну епоху в садово-парковому мистецтві по-своєму трактувались водні пристрої.

Каскади італійської вілли підкреслювали характер рельєфу та основні осі парку, водні дзеркала та канали були невідємною части­ною широких просторів парків Франції ХVІІ ст., а в наступні епохи ставки та струмки стають обов’язковим елементом пейзажного парку.

Основним багатством та різноманітністю водних просторів відріз­няється парк Софіївка в Умані. Глибоко продумана водна система засно­вана на приводних можливостях території, в т.ч. на використанні різ­ниці рівней /22 м/ Верхнього та Нижнього ставків. Вода йде з одного ставка в інший по де-кільком напрямкам. Стовп води фонтану досягає 20 м та складає сильне враження завдяки контрасту бурхливої води з дзеркальною поверхнею.

Вода традиційно використовується в паркових ландшафтах в двух формах: у русі, коли вона виступає як головний пейзажний акцент, кон­центрує увагу, підкреслює світотіньові ефекти, та в спокійному стані, у вигляді дзеркала, яке може відобразити різноманітне небо, зелень, архітектуру, скульптурне оформле ння.

Обидві форми зустрічаються в сучасних парках, однак в водяних пристроях тепер ціняться напрямки функціональні: економічна конструк­ція фонтанного механізму, вплив на мікроклімат, декоративні елементи.

Особливі ускладнення виникають при проектуванні водяних систем парків в умовах жарко-сухого клімату, де необхідно досягти архітек­турної виразності при досить малих витратах води, при цьому максималь­но використати воду для поливу рослинності.

Особливий відбиток накладає на водяну систему парку необхідність регулювати течію центрального протоку. Це добре видно на прикладі одного з видатних паркових ландшафтів - ущелина р.Раздан в Єревані, де перетворений ландшафт засновано на окладній системі барражів, які врівноважують бурхливу та неповторну течію ріки.

Ріст рослин супроводжується послідовними змінами їх форми та розміру, тому повний декоративний ефект можна одержати не зразу. При проектуванні насаджень треба приймати до уваги розвиток крони в часі. Дерева досягають зрілості через більш значний час, ніж чагарники, а чагарники - не так швидко, як травянисті.

Ландшафтному архітектору треба знати, коли і як росте рослина, коли у неї опадає лист, які у неї ягоди, який колір стовбуру, листя. Основні види деревно-чагарникових насаджень парку - це масивні гаї, гру­пи, одиночні та рядові насадження.

Масиви - це сполучення однопорідних або багатопорідних дерев та чагарників, які ростуть на великих площах та які підібрані в біологіч­ному та декоративному відношенні. Периметральні масиви насаджень на паркових територіях можуть служити захистом від шкідливого впливу міського оточення. На відміну від лісного масиву парковий масив пови­нен мати більш розчленований вигляд, з більшою різноманітністю деко­ративного елементу.

Гай - це сукупність однорідних за складом та віком насаджень, які складають масив /березовий, дубовий, сосновий і т.п./. Гай може перехо­дити в парковий масив або займати самостійний в плані парку стан.

Групою називаються насадження, які зібрані в самостійну композицію та розміщуються окремо від масиву. Групи бувають древесні, чагар­никові та змішані.

Підбір рослин в групі засновується або на гармонійному сполу­ченні, або на контрастному співвідношенні в залежності від їх декора­тивних якостей. Комбінація дерев у групах може бути побудована на кон­трастах різних порід, або з дерев однієї породи. Відстань між деревами у групах при дрібному матеріалі -1,5-2 м, при великому - 3-4 м. Мінімальне число дерев у групі - 3, група з 9 дерев визначається максимальною. Групи можуть бути однопорідними або багатопорідними.

Найбільш широко використовується тип групи з такою комбінацією рослин: в середині кола з чагарників, розірваного в трьох-чотирьох місцях, розміщуються дерева. В центральній частині групи розміщуються кілька хвойних порід, оточених листяними деревами.

Дерева для алейних насаджень повинні мати рівний, прямий стовбур та правильну крону. Відстань між деревами 3-6 м. При багаторядних на­садженнях застосовується посадка в квадрат або в шахматному порядку. Шляхом обрізання можна досягти в алейних насадженнях будь-яких кон­фігурацій крони.

Живоплоти створюються з двох,трьох і більше рядів насаджень чагарника, а також чистого насадження дерев. Вони служать як для декоративної мети, так і для захисту від вітру, снігу. Живопліти можуть бути одноярусними, багатоярусними, низькими - 0,5-1 м, середніми 1-2 м, високими - більше 3м.

В старовинних парках часто для створення композиційного акценту застосовувались скульптури. Партер можна визначити як засіб декоратив­ної обробки поверхні землі з мінімальним застосуванням висотних елементів композиції.

Основною вимогою до партеру є одночасне та повне його візуальне сприйняття. Найкраще партер оглядається з якогось підвищення або спо­руди. Горизонтальна поверхня газонного партеру вкрита однорідним по складу газоном, коротко стриженим. Квітковий партер представляє собою площину, вкриту онорідними квітами з простими чи орнаментальними бор­дюрами, або чистий газон з квітковим обрамленням у вигляді рамки по межах. При вирішенні орнаментальних партерів крім квіткового матері­алу можна включати дерен та штучні матеріали, жовтий пісок, червону биту цеглу, чорне вугілля, скло, каміння.

Засіб використання багаторічних трав’яних рослин - створення однопорідних "килимів" на газоні та розміщення багаторічних рослин - широко застосовується в оздобленні парків.

При підборі асортименту для одиночних насаджень мають значення оригінальна форма рослини, колір листя та квіти. Галявини в ландшафті міського парку мають велике композиційне та функціональне значення. Великі, вкриті трав’яним покривом, галявини без стежок дозволяють від­відувачам вільно рухатись в будь-якому напрямку.

Інженерна підготовка території парків зводиться головним чином до інженерно-меліоративних заходів по регулюванню русел існуючих водой­мищ та по осушенню вологих територій. Водосточна мережа парку повинна бути вирішена в комплексі з вертикальним плануванням та інженерною підготовкою території.

Водоспоживання парків складається з господарсько-питної, проти­пожежної, поливної витрати води, а також з витрати на споживання фон­танів та обводнення парків. Система каналізації парку охоплює всі основні обслуговуючі приміщення, а також паркові уборні та душові павільони. Електромережа проектується вздовж доріг та алей, що освіт­люються.