Лекція №7

1. Історичні шляхи створення суспільних парків /парк Петродворця/

2. Розвиток парків в умовах багатолюдного міста.

3. Приклади порушень функціонального використання парків.

Ландшафт завжди естетично і психологічно впливав на людину і в цьому розумінні має великі можливості. Відомо, що було два шляхи створення суспільних парків: пристосування приватних володінь, які збереглися в місті і створення нових парків шляхом благоустрою пус­тирів, кар’єрів, звалищ і т.п, /парки "Бетерсі" в Лондоні, "Бют-Шомон" в Парижі, парки в Нью-Йорку і Чікаго/. Пристосування до масового від­починку садибні парки на довгі роки зберегли стильові особливості тієї епохи розвитку садово-паркового мистецтва, в яку вони були створені.

В колишньому СРСР були унікальні приклади, в основному це ХVПІ-XIX ст. Ці парки і сади - своерідне явище в історії ландшафтної архі­тектури. Більшість з них створювалась в процесі багаторічної суспільної роботи російських майстрів з французькими, італьянськими, німецькими спеціалістами.

Цілий ряд художніх і технічних досягнень, доведених до доскона­лості в середині ХVІІІ ст., можуть бути використані при створенні сучасних парків.

На прикладі парку Петродворця можна прослідкувати усі види використання води: канали, басейни, фонтани, каскади. Шум падаючої води і хлюпаючої води нерозривно зв’язаний з образом цього парку. В верхньому саду в басейні Нептуна, в фонтанах Квадратному, Дубовому та Межеумному підкреслюється спокійне рішення.

Після спокою контрастно сприймаються звуки падаючої води Великого каскаду. Ця найбільша фонтанна споруда Петродворця спільно з Великим гротом композиційне зв’язана з архітектурою палацу. В ство­ренні Великого гроту брали участь архітектори А.Леблон, І.Браунштейн, Н.Мікетті, М.Земцов, скульптор К.Растреллі, гідравлик В. Туволков, фонтан­ний майстер П.Суалем та інші.

Великий канал - центральна ось головного трьохпроміння Петродворця. Бокові проміння упираються в павільони Ермітаж і Монплезір. Особ­ливий інтерес має водяний сад Марлі. Великий прямокутний ставок перед хатиною Марлі і віялом розташовані ставки за хатиною, перерізані містками. Павільон Марлі - центр другого трьохпроміння. Головна алея ніби розчиняється в лісному масиві. Бокові промені упираються в павільон Монплезір і в каскад Шахматна гора. Монплезір - улюблене місце царя Петра І, засновника парку. Фонтани: Менажерні, Римські, Корона, Сонця - мають свої особливості. Вони використовують воду по схилу місцевості до моря - це виключна гідротехнічна споруда і вона зберегла принцип роботи до наших днів.

На зміну регулярним паркам прийшли парки зовсім іншого стилю. В Європі стали відомі витвори садово-паркового мистецтва Сходу. Китайські парки вразили мандрівників Європи. Наслідування природі в парках ХVІІІ ст. дуже умовне. Парк мав романтичні і сентиментальні витівки. Зміна настрою, обов'язкова для цих парків, досягалась різними засобами. Веселі відкриті галявини змінювались густими темними лісовими маси – вами, де стояли руїни та фальшиві могили. На штучних пагорбах ставились сухі дерева, які нагадували про тлінність усього земного. В парки вводили зруйновані, обпалені будови, убогі хатки, водопади, млини, пасо­вища та різні павільони. Доріжки криві й часто загублені. Контури води мали вільні абриси. Насадження були об'єднані в групи, які будувались з урахуванням перспектив і рельєфу. Ураховувались відкриті простори полів.

В Англії парки з'єднувались з суворими архітектурними формами англійського класіцизму. Великий внесок в розвиток пейзажного парку в Англії вніс теоретик і практик Рептон і живописець уільям Кент. Останній звернув увагу на красу крон окремих дерев, які з того часу стали грати головну роль в англійському парку. У Франції також був пейзажний стиль. В Версалі створюється Малий Тріанон з "селом", зробленим в 1782р. садівником Рішаром, архітектором Міком і художником Гюбер Робером по принципам живописного парку, зі звивистими доріжками, струмками і водоймищами, з вільними групами дерев із "хатинками" замість павільонів.

Розвиток парків в умовах багатолюдного міста становить нові завдання, зв’язані з масовим відвідуванням парків і ускладненням його суспільних функцій. Типовим для XIX ст. є розміщення в парку розсадни­ків і куточків тропічних рослин. Для англійського парку характерно ве­ликий відсоток відкритих газонів. Вони не тільки газони, але на них грають в крикет, футбол та інші ігри. Тривкий газон – обов’язковий елемент англійського парку.

Неповторні рішення міських парків можна зустріти в роботах великого ландшафтного архітектора XIX ст. Едуарда Андре. Його роботи є у Франції та інших країнах Европи, в тому числі в Росії /парк Отрада біля Серпухова на р.Лопасня - це садибний парк на 300га/. Планування основане на геометричних кривих лініях - еліпси, кола. Один з найбільш відомих парків Андре-Сефтон /парк в Ліверпулі, Англія/. Не менш цікаві роботи архітектора Ієнсена в Чикаго. В Колумбус - парку і Гумбольт - парку він спробував показати багату та різноманітну природу північно-американського Середнього Заходу.

Образ міського парку XIX ст. - образ "не тронутої" природи, яка збереглась у вигляді острівця в кам’яній масі зростаючого міста.

Історичні паркові території, які збереглись, потерпають, в основному від неправильного функціонального використання і непомірного відвідування. Наприклад, в Калузі використовується загальноміський парк культури і відпочинку. На невеликій території – 23 га знаходиться Палац піонерів, спортивні майданчики, багато атракціонів, дрібних паркових споруд. До того ж проектуються і будуються нові об’єкти: кінотеатр на 800 місць, ресторан, танцювальні майданчики. Така експлуатація веде до неповторних наслідків зміни цінного історичного ландшафту.

Подібним прикладом є і регулярні ансамблі центру Парижа - сад Тюільрі і Люксембурзький сад, які використовуються для прогулянок. Ріст відвідування фізично впливав на парки. Так один з найбільших парків Лондону Гайд-парк /300 га/ на протязі століть був зразком англійського ландшафту. А в кінці ХVІІІ ст. він став працювати для суспільного відвідування 1-2 дні в тиждень, а потім і назавжди.

Багато історичних ландшафтів Москви: Коломенське, Кускове, царицине з’явились в оточенні нових житлових районів. Приклади стихійного захвату сторичного паркового масиву містом є Булонський ліс в Парижі /800 га/. Його розітнули на частини автомагістралі з 4-6 смугами руху. Алеї де Лоншан, королеви Маргарити також перетнули другорядні автошляхи.

Виник термін "буферний парк", або зона, яка приймає на себе функїї активного відпочинку і значну масу відвідувачів. Є різні схеми “буферних територій": схема "ланцюга", "зірчата" та ін. Ці зони ніби фільтрують відвідувачів і в зону історичного парку приходить лише її частина.

Інколи повна зміна історичного оточення парку викликає візуальні порушення, наприклад, виникнення силуету висотної забудови замість сільського ландшафту. Необхідно встановлювати межі охоронної зони парків, містобудівні заходи до порушень істроичних ландшафтів.