Лекція №5

1. Ландшафти, створені в результаті промислового

використання територій.

2. Система озеленених територій міста.

3. Групи зелених насаджень.

Ландшафти, які виникли в результаті використання тих чи інших ресурсів, не завжди бувають несприятливими по естетичним показникам. Це можна побачити, розглядаючи кар’єри, які створилися в результаті розробки різних будівельних матеріалів.

Освоєння районів пісчаних кар’єрів нерідко потребує проведення довгострокових робіт по формуванню насаджень. Наприклад, в шести кіло­метрах від Москви є Люберецький кар’єр, де видобувається пісок. Вибрані кар’єри заповнені прозорою водою, оточені сосною на крутих схилах. Дно кар’єру створює острови і мілі. Цей кар’єр використовується сти­хійно, як зона відпочинку. Розроблено проект Люберецької зони відпочинку, яким передбачається цілий ряд західів по охороні ландшафту /від водної і вітрової ерозії, витоптування рослинного покриву внаслідок масового відвідування/.

На узбережжі Балтійського моря великі берегові території вкриті сосновим лісом штучного походження - результат більш як сторічної роботи по закріпленню і облісінню рухомих дюн. Кращі насадження за досвідом Латвії одержані при глибокому введенні в пісок торфу, хмизу, лісної підстилки у вигляді прошарків.

При вирішенні відновлених і незручних територій рельєф - основа всієї композиції. Розміщення водоймищ і споруд, прокладка доріг, основні просторові членіння залежать від характеру поверхні землі.

Вітчизняний і закордонний досвід освоєння непридатних територій показує, що з часом вони можуть бути перетворені або в лугові простори ярів, золовідвали, колишні смітники, або в ділянки захисних насаджень /терикони, місця розробок вугілля і т.п./. Зараз ця проблема зводиться до одного - питання можливості вирощування на цих землях окремих видів рослин, хоча воно і переслідує як санітарно-гігієнічну, так і естетичну мету. Поновлення зіпсованих промисловістю земель - це складна технічна, біологічна та ландшафтно-архітектурна проблема. Роботи по рекульти­вації ландшафтів ведуться в Кузнецькому і Донецькому басейнах, в Естонії, Казахстані, за кордоном - Рурській області, США та інших країнах. Збережена в місті ділянка природного ландшафту в урбанізованому просторі - неповторне явище і інколи впадає в пам’ять більш ніж значні містобудівні ансамблі. Образ Тбілісі нерозривно зв'яза­ний з рікою, яка прорізує високі скелясті береги, з горою Давида. В Вільнюсі гора Гедиміда з руїнами замку, схилами, вкритими лісом, є центром композиції міста. Образ Единбурга створює неприступна скеля, яку завершує фортеця шотландських королів з невеликим, але дуже важливим парком біля її підніжжя. Таку саму роль грає Севасто­польська бухта, прорізаючи місто в де-кількох напрямках.

Велике сучасне місто - явище завжди молоде, яке вивчається, так би мовити, на ходу. Не дивно, що будівництво ландшафтів ще не повністю враховує нові умови. Можна стверджувати, що проектування елементів міської системи озеленених територій на ділянках живописного при­родного ланшафту повинно бути основане на передбаченні терміну збереження цього ландшафту, виходячи із стійкості даного типу ланд­шафту. Образи природи по-творчому продумані, нерідко є основою про­сторової композиції і формують критерії її естетичного сприймання.

Є необхідність наголосити, що в основі формування прославлених садово-паркових та містобудівних ансамблів лежить уява про форму рельєфу як основу будь-якого ландшафту - підхід в найвищій мірі пра­вильний і раціональний з сучасних позицій оцінки відносної сили та взаємного впливу компонентів ландшафту. Цей раціональний підхід став основою того, що, наприклад, Літній сад, зруйнований часом і сти­хійними явищами, зберігся як єдиний ансамбль.

В Єкатеринбурзі пам'ятається лівобережний ансамбль /Літній сад, Михайлівський час, Мароово поле/, який об’єднує в своїх межах пам'ятники різних епох розвитку ландшафтного мистецтва з урахуванням парку на площі Мистецтв і еспланади Кленової алеї. Площа ансамблю 35 га. При плануванні міст США в ХІV ст. була площа для великого зеленого масиву в центрі міста. Приклад такого міста - Вашінгтон /про­ект Ланфана 1791р./. Широкий зелений клин в центрі Вашінгтону вихо­дить до р.Потомак. До центрального ансамблю споруд і зелених терито­рій виходять могутні діагональні проспекти.

Місто Рига, не зважаючи на невелику загальну площу насаджень центральної частини міста /близько 50 га/, складає уяву про добре озеленене місто. Це відбувається завдяки удачному розміщенню парків, об’єднуючих основні суспільні споруди міста /вокзал,оперний та міський театри, університет, Академія мистецтв тощо. З інших міст можна взяти за приклад Вільнюс, де основні зелені масиви історично складались в долинах рік, струмків і де ця тенденція продовжує існувати в розробці генерального плану в цілому і окремо для частин міста. Індивідуальна структура зелені складається у Львові, де, навпаки, зелені масиви зай­мають високі відмітки рельєфу.

Часто природні фактори диктують будівництво ландшафту у вигляді водно-зеленого діаметру. Найбільш яскравий приклад цієї форми - Київ, де паркові простори на берегах Дніпра займають більше 1000 га. Цю форму прийняв і Мінськ, де р.Свіслоч є основою водосховища, доповненого "водно-парковим кільцем - двома штучними водними системами – Сліп’янська і Лошицька".

В Єревані водно-зелений діаметр формується на базі р.Раздан, доповнений рисами міської структури і її функціями. Інколи долини рік є важливим природним фактором в ландшафті. Так, в місці з’єднання Дніпра і Самари починається композиційна структура в цілому центра м. Дніпропетровська.

Головний елемент в системі озеленення міст - крупні зелені масиви парків. Зелені насадження сельбищної території можна розділити на слідуючі групи:

- зелені насадження загального користування - міський парк, район­ний парк, сади житлових районів, сади мікрорайонів та міжквартальні сади сквери та бульвари;

- зелені насадження спеціального призначення - ботанічні та зооло­гічні сади, зелені насадження виставок, санітарно-захисні зони;

- зелені насадження обмеженого користування - в житлових кварталах та пришкільних ділянках, дитячих садках тощо, сади при суспільних спорудах, лікарнях і т.п.

Структурні елементи діляться по функціональним ознакам. Загально­міський парк - найбільш великий зелений масив з системою масових, видо­вищних, культурно-освітніх та фізкультурних заходів.

Районні парки створюються в великих містах, коли один парк не може задовольнити потреби відпочиваючих.

Сади і парки житлових районів мають свою специфіку - розподіл по місту в радіусі пішої доступності.

Мікрорайонні сади - найбільш доступні для всіх груп населення і мають дві функції - гра та прогулянковий відпочинок.

Житловий двір, приквартальний сад, а також сади на терасах і дахах – це, так би мовити, ряд "кімнат на відкритому повітрі", які пере­носять частину функцій людини за межі інтерьєру.

В ідеалі необхідно намагатись, що б перший крок з квартири чи будинку був у простір малого саду, житлового двору, з нього - в сад мікрорйону, потім в районний парк, далі в лісопарк, з нього - в заміську зону, за межі міста. Де дає можливість плануваги мережі літніх або зимо­вих маршрутів, зв’язуючих зони відпочинку з заміською зоною.

Місто - супутник Хельсінки-Тапіоле є тому приклад, в ньому кожне дерево, галявина, клини дбайливо охороняються "легенями міста" для відпочинку людини.

Яскравим прикладом такої форми організації озеленених територій є Москва. Задумка формувати зелені клини була зафіксована ще в гене­ральному плані Москви в 1935р., а в 1971р. - продовжена і до теперішнього часу продовжує своє життя. Раціональна система настільки органічна, що живе загально зі структурою міста як один з головних її елементів.