2.7. Адаптація і співробітництво.

Пристосування - прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей і еталонів дій нового середовища, коли норми і цінності, засвоєні в старому середовищі, не приводять до задоволення потреб, не створюють прийнятного поводження. Наприклад, емігранти в чужій країні намагаються пристосуватися до нової культури; школярі надходять в інститут і повинні пристосовуватися до нових вимог, до нового середовища. Іншими словами, пристосування - це формування типу поводження, придатного для життя в умовах зовнішнього середовища, що змінилися. У тому чи іншому ступені процеси пристосування протікають безупинно, оскільки безупинно міняються умови зовнішнього середовища. У залежності від оцінки індивідом змін зовнішнього середовища і значимості цих змін процеси пристосування можуть бути короткочасними чи тривалими.

Пристосування являє собою складний процес, у якому можна виділити ряд особливостей. Це підпорядкування, компроміс, терпимість.

Усяка зміна ситуації в середовищі, що оточує індивіда чи групу, змушує їх або підкоритися йому, або вступити з ним у конфлікт. Підпорядкування - обов'язкова умова процесу пристосування, тому що будь-який опір значно утрудняє входження індивіда в нову структуру, а конфлікт робить це входження чи пристосування неможливим. Підпорядкування новим нормам, звичаям чи правилам може бути усвідомленим чи неусвідомленим, але в житті будь-якого індивіда воно зустрічається більш часто, чим непокора і відкидання нових норм.Компроміс - це форма пристосування, що означає, що індивід чи група погоджуються з умовами, що змінюються, і культурою шляхом часткового чи повного прийняття нових цілей і способів їхнього досягнення. Кожен індивід звичайно намагається дійти згоди, з огляду на власні сили і те, якими силами розпоряджається навколишнє середовище, що змінюється, у визначеній ситуації. Компроміс - це баланс, тимчасова угода; як тільки ситуація змінюється, приходиться шукати новий компроміс. У тих випадках, коли цілі і способи їхнього досягнення в індивіда чи групи не можуть задовольнити індивіда, компромісу досягти не вдається й індивід не пристосовується до нових умов навколишнього середовища.

Необхідною умовою для успішного протікання процесу пристосування є терпимість стосовно нової ситуації, новим зразкам культури і нових цінностей. Наприклад, з віком наше сприйняття культури, змін і нововведень міняється. Ми вже не можемо цілком прийняти молодіжну культуру, однак можемо і повинні відноситися до неї терпимо і шляхом такого пристосування мирно співіснувати з нашими дітьми й онуками. Те ж можна сказати про емігранта, що виїжджає в іншу країну, що просто зобов'язаний терпимо відноситися до зразків далекої йому культури, ставити себе на місце навколишніх його людей і намагатися зрозуміти їх. У противному випадку процес пристосування не буде успішним.

3. Соціальний прогрес: джерела та критерії

Зміст соціального прогресу. Під соціальною формою руху слід розглядати суспільство як вищу форму руху матерії. Соціальні відносини с особливою сферою суспільних відносин, яка виступає обов'язковою складовою, важливим аспектом усіх базисних і надбудовних відносин, взаємодіє з економічними, політичними та правовими сферами життя суспільства. Соціальна сфера охоплює також умови формування особи.

Зміст соціального прогресу, мета розвитку суспільства передбачають підвищення матеріального і культурного рівня життя населення, створення найкращих умов для всебічного розвитку особи, гуманізацію виробництва. Найяскравішим виявом соціального прогресу є нова роль людини у виробництві. Сучасні технології зумовлюють вивільнення працівника в ряді виробництв від безпосередньої участі у виробничому процесі. Працівник несе відповідальність як регулювальник, контролер за ефективною дією складних технологічних і електронних систем, які мають високу вартість. Розрахунки засвідчують, що зростання продуктивності праці залежить від удосконалення техніки на 40, а від активізації людського чинника — на 60 відсотків.

Ускладнення праці зумовлює необхідність підвищення рівня підготовки кадрів. Зокрема, у США середній рівень підготовки всіх зайнятих працівників становить 14,5 року. За останні 20 років витрати на освіту зросли у США і Великій Британії — у 3, в Японії — більше ніж у 4, Франції — в 5 разів.

Водночас зростають вимоги до соціальної відповідальності людини за стан справ на своєму підприємстві та у суспільстві в цілому в зв'язку з перетворенням відносин власності, формуванням ринкових відносин. Стає все більш зрозумілим, що соціальний прогрес є не тільки наслідком економічного розвитку, а й його важливою умовою. При переході до повноцінних ринкових відносин критерії соціального прогресу певною мірою модифікуються - головним стає не звичайне, традиційне вирішення питань підвищення добробуту населення, а всебічне урахування трудової та підприємницької активності, відхід від засад «зрівнялівки».

Цей критерій охоплює ті потреби людей, які формуються під впливом ринкового середовища — самореалізації у праці, підприємницькій діяльності, способах отримання доходу від самостійної участі в ринкових відносинах.

Показники соціального прогресу конкретизують загальний критерій суспільного розвитку. їх доцільно звести до таких напрямів:

умови життєдіяльності, соціальна структура населення, спосіб життя;

поділ сукупності умов життєдіяльності відповідно до сфер розвитку суспільства на економічні, політичні, духовні й демографічні;

поділ конкретних показників соціального розвитку за різними рівнями — країна, регіон, трудовий колектив.

Кожна група показників має конкретні форми вираження. Це зумовлено тим, що багатоманітність функцій, виконуваних різними галузями соціальної сфери, не дає можливості виділити єдиний показник для оцінки раціональності застосування її потенціалу. Наприклад, у сфері побутових послуг ефективність діяльності вимірюється прибутковістю, вираженою у вартісній формі. У галузях соціальної інфраструктури (освіта, культура, охорона здоров'я) результати можуть вимірюватись як у вартісній, так і у формі, що безпосередньо відбиває результати діяльності, спрямованої на задоволення особливих соціальних і духовних потреб.

Нарощування обсягу платних послуг - процес неоднозначний, адже поширення товарно-грошових відносин на соціальну сферу не повинно обмежувати доступ населення до безплатних послуг, порушуючи цим принцип соціальної справедливості. Насамперед блага, що надаються понад соціальний мінімум, мають характер індивідуальної, а не соціальної потреби, завдяки чому надання їх на платній основі є ефективнішим.

Посилення ролі людського чинника зумовлює тенденцію до гуманізації виробництва, створення на підприємствах технічних, організаційних та економічних умов для більш повної віддачі працюючих. Без створення таких умов неможливо впроваджувати сучасні складні технології, забезпечувати експлуатацію їх, випускати високоякісну продукцію. Гуманізація виробництва потребує постійного поліпшення умов і безпеки праці, створення сприятливого соціально-психологічного клімату в колективі, що дає змогу розкривати творчий потенціал людини. Як свідчить досвід, урахування ергономічних вимог у виробничому процесі забезпечує зростання задоволення працівників його умовами, поліпшення якості продукції та продуктивності праці на 8—10 відсотків. Тим самим інтелектуалізація виявляється у збільшенні творчого потенціалу працюючих, практичної віддачі від набутих знань, у досягненні високих результатів кінцевої діяльності.

28