Загальні висновки

1. Аналіз внутрішнього середовища показав, що найбільший темп зростання обсягу виконання робіт спостерігається у 2011 році. Частка введених нових основних засобів у загальній вартості основних засобів зменшилася у 2009 р., а в кожному наступному спостерігається тенденція до зростання, так само з величиною вибулих ОЗ. Аналіз структури оборотних активів за видами показує, що найбільшу частку займають виробничі запаси.

Найбільшу питому вагу у структурі витрат за економічними елементами займають протягом усього аналізованого періоду витрати на оплату праці. Не мають стійкого розміру амортизаційні відрахування. Це значить, що для списання на собівартість відноситься майже однакова величина основних засобів щороку. Така ж тенденція спостерігається й щодо інших витрат.

За оптимального значення коефіцієнта абсолютної ліквідності 0,2, та при фактичному знаяенні по підприємству – 0,004 у 2008 та 2011 роках, 0,001 у 2009 році та при 0,002 у 2010 році, можна сказати, що у підприємства недостатньо коштів для покриття поточних потреб.

При оптимальному значенні 0,6 - 0,8 коефіцієнта швидкої ліквідності (проміжного покриття), та при значеннях на підприємстві – 0,02 у 2008 та 2009 роках, 0,03 у 2010 році та 0,1 у 2011 році, можна зробити висновок, що підприємство не спроможне погасити поточні зобов’язання за умови своєчасних розрахунків дебіторів. Але є очевидним, що даний показник покращується з кожним роком.

При оптимальному значенні коефіцієнта поточної ліквідності (покриття) > 1, та при його значеннях по підприємству – 0,03 у 2008 та 2009 роках, 0,05 у 2010 році та 0,2 у 2011 році, можна сказати, що підприємство не може покрити свої поточні зобов’язання оборотними активами.

Згідно до розрахунків типом фінансової стійкості на підприємстві є – кризовий фінансовий стан. Так, як власний капітал не покриває вартості необоротних активів підприємства.

Щодо організації управління можна говорити про те, що управління як процес, або функція, може відбуватися лише за допомогою спеціального апарату, який відповідає за збереження, цільове використання ресурсів, здійснює контроль за роботою виконавців щодо виконання програми бізнес-плану та господарських операцій технологічного процесу підприємницької діяльності. Підприємство має лінійно-функціональну структуру управління.

2. Отже, основною проблемою у діяльності Дирекції, як і по всій залізниці є застарілість основних засобів.

Якщо розглядати пасажирські перевезення, то проблемою є відсутність належного рівня сервісу на залізничних вокзалах та в самих поїздах, поганий санітарний стан вагонів, відсутність розваг протягом тривалої дороги (відеозал, дитячі вагони). Все це робить подорож залізницею малоприємною для пасажирів.

Для залізниці перевезення пасажирів є збитковою діяльністю, яка має фінансуватись за рахунок вантажоперевезень, але рентабельності вантажоперевезень донедавна заважав високий рівень бартеру у розрахунках, тому залізниця весь час відчувала брак “живих” коштів.

3. Для вирішення однієї з основних проблем залізничного транспорту – зменшення критичного рівня зносу основних засобів – необхідно впровадити інвестиційну політику, спрямовану на забезпечення інвестиційними ресурсами процесів:

• Створення умов для значного збільшення інвестицій у залізничний транспорт та впровадження інноваційної моделі розвитку.

• Лізинг.

• Підвищення коефіцієнта змінності.

Ці процеси покращать ефективність використання основних фондів та підвищать конкурентоспроможність Дирекції в порівнянні з піддприємствами в галузі, що надають аналогічні послуги.

4. Для збільшення ефективності використання та оновлення основних засобів підприємства було запропоновано підвищити коефіцієнт використання внутрішньо змінного часу.

Реалізація цього поректу дозволить підприємству підвищити рівень використання основних засобів, їх обслуговування та ремонту, що й забезпечить зниження ризику зношеності основних засобів, можливе повторне використання. А також зменшить витрати на їх придбання, що в свою чергу призведе до зниження суми необоротних активів підприємства та його здатність, покривати їх суму власним капіталом підприємства.

Розрахунки показали що зниження витрат виробництва відбувається за рахунок зменшення частки амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції. У 1 році частка амортизації в одиниці вартості продукції становила 0,074 а у 2 році – 0,071, тобто зменшилась на 0,003. Коефіцієнт використання внутрішньо змінного часу зріс з 0,825 у базовому році до 0,830 у плановому році.