Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Історія

Заснований 4 жовтня 1875 року, указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, на основі теологічного інституту, що існував із 1827 року з німецькою викладовою мовою та з окремими кафедрами української та румунської мов і літератур.

Мав різні назви: імені Франца Йосифа (нім. Franz Josephs) у 1875–1918 pp., Universitatea Regele Carol I din Cernăuţi (1919–1940) і Чернівецький державний університет після 1940 року.

1989 року Чернівецькому університетові присвоєно ім'я Юрія Федьковича.

11 вересня 2000 року Указом Президента України Чернівецькому державному університету імені Юрія Федьковича надано статус національного.

Першим ректором став відомий учений і громадський діяч Костянтин Томащук. Тут викладали і вели дослідницьку роботу вчені європейського та світового рівня: економіст Йозеф Шумпетер, філософ Ґеорґ Еліс Мюллер, юрист Г.Гросс, історик Раймунд Кайндль, славіст Омелян Калужняцький, україніст Степан Смаль-Стоцький, композитор і письменник Сидір Воробкевич та інші.

За австрійської влади ЧНУ мав три факультети: православної теології, правничий і філософський. На філософському факультеті кафедрою української мови завідували:К.Ганкевич (1875–1876), І.Онишкевич (1876–1882), С.Смаль-Стоцький (1885–1918), слов'янських мов О.Калужняцький (1875–1898) і Є.Козак (1899–1919); кафедру практичного богословія очолював Д.Єремійчук (1899–1919).

У цей час в Чернівецькому університеті навчалися, крім буковинців, також багато галичан, зокрема І.Франко, Лесь Мартович, Д.Лукіянович; габілітувалися В.Мількович з історії Східної Європи (згодом професор ЧУ, 1895–1919), О.Колесса з української мови.

Серед ректорів університету були українці: К.Томащук (1875–1876), О.Калужняцький (1889–1890) і Є.Козак (1907–1808).

1875 — На загальне число 208 студентів українців було 41, у 1914 на 1 198 — 303 (приблизно стільки ж румунів, найбільше було євреїв і німців).

Чернівецький національний університет

Після розпаду Австро-Угорської імперії 1918 року і прилучення Буковини до Румунського королівства університет до 1940 р. вважався румунським вищим навчальним закладом. У 1918–1940 pp. університет було румунізовано, скасовано українські кафедри, а українських професорів звільнено. Філософський факультет поділено на два: філософсько-літературний і природознавчий. Довголітнім ректором ЧНУ за румунського часу був Й.Ністор.

У 1920 на 1 671 студентів було 239 українців, у 1933 — на З 247 студентів було 2117 румунів, 679 євреїв, 199 німців, 155 українців, 57 поляків, 40 інших.

1940 — після радянської окупації Північної Буковини і включенням її до УРСР, університет реорганізовано у державний вищий навчальний заклад з українською мовою навчання та поділено на 7 факультетів, а з 1955 на 11: історичний, філософський, іноземних мов, географічний, біологічний, хімічний, фізичний, математичний, економічний, технічний і заочний, була 51 катедра. Теологічний факультет було ліквідовано. Запроваджене заочне й вечірнє навчання та аспірантуру.

У 1976–1977 pp. було близько 10 000 студентів (у тому числі 38 % заочників) та близько 500 викладачів, у тому числі 26 професорів і докторів наук, близько 290 доцентів і кандидатів наук.

Університет сьогодні

Головна будівля ЧНУ міститься в колишній резиденції буковинського митрополита.

При університеті є ряд дослідних установ: ботанічний сад (заснований 1877), біологічна дослідна база (в Жучці), лабораторії фізики напівпровідників і термодинаміки, експериментальний рибозавод, сейсмічна і метеорологічна станції, 4 музеї (зоологічний, ботанічний, геологічний, історії університету).

Наукова бібліотека університету має 11 відділів: комплектування, наукової обробки літератури, зберігання вітчизняних видань, зберігання зарубіжних видань, рідкісних та цінних видань, абонементів, читальних залів, галузевий, культурно-просвітницької роботи, інформаційних технологій, а також інформаційно-бібліографічний відділ. Цікавою є історія бібліотеки. Заснована книгозбірня в 1852році як Крайова бібліотека, перша публічна бібліотека на Буковині, від 1875 р. (року заснування Чернівецького університету) — університетська бібліотека. Загальний фонд бібліотеки (на 01.01.2005) нараховує близько 2,6 млн. примірників. Серед них: 1.125 тис. примірників наукової літератури, 171 тис. підручників та навчальних посібників, 648 тис. примірників журналів, 96 тис. примірників художньої літератури. Фонд зарубіжних видань налічує 376 тис. творів німецькою, румунською, англійською, латинською, польською, старогрецькою, французькою, гебрайською їдиш та іншими мовами. У фонді рідкісних та цінних видань зберігається біля 70 тис. прим.: інкунабули, палеотипи, вітчизняні та іноземні стародруки, особисті архіви В.Сімовича — професора Львівського університету, Є.Козака — професора Чернівецького університету, К.Райфенкугеля — директора бібліотеки Чернівецького університету, колекції Томащука — першого ректора Чернівецького університету, І.Карбулицького, І.Співака та ін. Найцінніша книга датується XIII ст. Вона написана на пергаменті латинською мовою. У цьому фонді зберігаються також книги Марії-Луізи, дружини Наполеона I, цісаря Франца Йосифа I, професорів університету С.Смаль-Стоцького, Іона Сбієри та ін.

ЧНУ видає «Наукові записки» (у 1945–1967 появилося 58 тт.), монографії (84), підручники (65).

Ректором ЧНУ з 2005 року є академік Міжнародної термоелектричної академії, доктор фізико-математичних наук, професор Степан Васильович Мельничук.

29 червня 2011 р. 35-та сесія комітету Світової спадщини ЮНЕСКО прийняла рішення про включення до списку Світової культурної спадщини центрального корпусу університету — колишньої резиденції митрополитів Буковини і Далмації.

Архітектура

Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йосеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але при цьому відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.

У головному корпусі (нині центральний V корпус, у якому розміщені ректорат і факультет іноземних мов) знаходився осідок митрополита з просторими апартаментами, де він працював і відпочивав, та розкішними залами, у яких він влаштовував аудієнцію для високих гостей і де відбувалися єпархіальні засідання. У куті лівого крила корпусу розмістилася домашня церква владики – каплиця Івана Сучавського, з якої власно і розпочалося будівництво всієї Резиденції.

С еред приміщень головного корпусу своє красою і величчю вражає Синодальна зала, одна з найгарніших в Європі. Вона була оздоблена мармуром (звідси її теперішня назва – Мармурова) і обставлена бічними галереями колон, на які спиралася декорована орнаментикою дерев’яна стеля. Враження неземної величі посилювали й коридори з мармуровою мозаїкою на підлозі та розмальованими стелями у формі куполів. На жаль, у 1944 р. Синодальна зала була пошкоджена пожежею. У вогнищі постраждали не лише інтер’єри, але й загинула синодальна бібліотека, що містила унікальні стародруки та архіви. Теперішній вигляд Мармурової зали – лише копія, створена реставраторами.

Проте пожежа змилостивилась над Залою засідань Священного синоду (теперішня Червона зала). Її інтер’єр зберігся у первісному вигляді. Стіни Червоної зали оздоблені китайським шовком, дерев’яна стеля декорована орнаментом, а підлога встелена паркетом з червоного бука, дуба та зеленої липи. На одній зі стін висять величезні венеціанські дзеркала. Створені за старовинною технологією вони нараховують аж п’ять шарів срібла.

Ліворуч від входу до Резиденції у теперішньому VI корпусі університету знаходилися два духовні навчальні заклади. Одним із них була духовна семінарія, створена у Чернівцях ще у 1828 р. Вона займала другий поверх будівлі, а перший поверх з ініціативи митрополита було передано під потреби греко-православного теологічного факультету щойно відкритого Чернівецького університету.

П ідковоподібний семінарський корпус з трьох боків оточує церкву Трьох Святителів. Перший камінь у фундамент храму заклав владика Євген Гакман у квітні 1867 р. Над його інтер’єром працювало кілька фахівців високого рівня. Церкву розписував маляр-професор із Відня Карл Йобст. Його пензлю належать темперні розписи з біблійними сюжетами. Завдяки чудовій акустиці до храму залюбки приходили послухати службу чернівецькі шанувальники церковного співу, які нині знову отримали таку нагоду.

У 1993 р. після часів радянського атеїзму було відновлено теологічне відділення у складі філософсько-теологічного факультету Чернівецького університету, яке розмістилося на першому поверсі семінарського корпусу, а у церкві Трьох Святителів відродилися богослужіння, які так само проводять студенти-теологи та їхні духовні наставники-викладачі.

У корпусі, що праворуч від центрального входу (нині IV корпус університету, де тепер розміщений географічний факультет), знаходилися дяківська школа, архидієцезальний музей та фабрика свічок. Дах історичної будівлі пресвітерія, як і всієї Резиденції, вкритий орнаментованою черепицею на зразок буковинських народних візерунків. Посередині корпусу над головним входом височіє вежа з годинником та куполом, який по колу оздоблений зірками Давида. У такий спосіб увіковічнили пам’ять про грошову допомогу, надану буковинській православній митрополії єврейською громадою міста. Адже потрібну для будівництва Резиденції астрономічну суму – 1,8 млн. гульденів самі православні зібрати б не змогли.

Позаду головного корпусу Резиденції був закладений дендропарк площею близько 5 гектарів. Більша його частина виконана у ландшафтному стилі. Тут поруч з екзотичними видами дерев ростуть місцеві: клени, дуби, липи, граби.

П ри вході до парку стоїть пам’ятник Йосефу Главці, споруджений у 1937 році скульптором А. Северином. Поруч росте стара ялина – ровесниця парку, біля якої знаходяться два басейни з фонтанами. Головна алея парку веде до невеличкого басейну з плакучими вербами, магнолією Суланжа та катальпами. Звідси у різних напрямках розходяться доріжки з асиметричною посадкою дерев, відкритими галявинами, затишними баскетами. Парк донині зберіг елементи декоративного оформлення: штучні гірки, садові лави, скульптури. Серед дивовиж парку – рукотворний кам’яний грот, про призначення якого сперечаються й досі.