Лабораторне заняття 18 Проблеми та досягнення в географії XVII-XXI сторіч

Мета: показати роль перших наукових експедицій на розвиток географії у нові часи; розвиток фізичної географії у першій половині XIX сторіччя;з’ясувати розвиток і проблеми сучасної фізичній географії.

Необхідні матеріали: географічні атласи, настінна фізико-географічна карта світу, кольорові олівці, фломастери, лінійка, довідкова література.

Пізнє середньовіччя, що включало епоху Великих географічних відкриттів, змінилось Новим часом. Його хронологічні рамки обмежені Англійською буржуазною революцією і початком XX століття. За цей, порівняно незначний відтинок часу (менше трьох сторіч) проведено значну кількість експедицій, зроблено багато географічних територіальних і акваторіальних відкриттів та досліджень.

Особливостями даного періоду була колоніальна експансія, боротьба за ринки збуту та лідерство на морях. Поряд з державами (Нідерланди, Англія, Франція), колоніальну експансію здійснювали потужні торгівельні компанії, що отримали від своїх урядів привілеї, пільги й субсидії, мали право на проведення військових дій.

Морські вояжі для відкриттів у період, що розглядається, стали менш складними і відносно швидшими, завдяки створенню надійних парусників, удосконаленню навігаційних приладів і винайденню у середині XVIII ст. морського хронометра для визначення географічних координат.

В середині XVII ст. Більша частина територій планети вже була відкрита. Перед географією постали нові завдання:

• більш точного картографування та виміру територій;

• детального опису відкритих земель;

• викладення географії як предмету і підготовки фахівців-географів.

Деякі географічні відкриття цього періоду були подіями всесвітньо-історичного значення: встановлено берегову лінію Північної Азії, відкрито Таймирський півострів, встановлено положення півострову Камчатка; відкрито Північно-Західну Америку і почато ознайомлення з її внутрішніми районами; визначено меридіональну і широтну протяжність Північо-Американського континенту, відкриті його глибинні простори зі значними запасами пушнини; розвідано течію всіх великих приток середньої і нижньої Амазонки і налагоджено найбільший бразильський внутрішній торгівельний шлях; виявлено все східне узбережжя Австралії; відкриті численні острови в Океанії.

Змінюється підхід держав до експедицій. Тепер в їх, складі обов’язково є географи, астрономи, картографи та малювальники. Експедиції детально плануються й проводяться роками. Такими були в Росії Перша Камчатська (1728-1729 рр.) і Друга Камчатська, або Велика Північна (1733-1743 рр.) експедиції під загальним керівництвом капітан-командора Вітуса Беринга.

Три багаторічні експедиції здійснив у XVII ст. видатний англійський мореплавець Джеймс Кук. Він дослідив величезні простори Тихого океану, вперше в історії мореплавання перетнув Південне полярне коло в пошуках Terra Australis – Південної Землі.

Але відкрили останній континент Землі – Антарктиду – лише на початку XIX ст. російські мореплавці Фадей Беллінсгаузен та Михайло Лазарєв. Епоха відкриття континентів минула. XIX та XX сторіччя були вже сторіччями дослідження внутрішніх частин материків.

З літератури подорожей цього періоду найбільш цінним є географічний, історичний і етнографічний матеріали такі як: “сказки” російських землепрохідців, записки учасників Великої Північної експедиції і російських академіків другої половини XVIII ст. не менше значення мають праці російських посланців до Китаю, роботи іноземців на російській службі у Сибіру, твори учасників південноамериканських експедицій, полярних мореплавців, колонізаторів та інших дослідників Північної Америки, а також праці ряду кругосвітніх мореплавців, мореходів-дослідників Тихого океану і південних частин Атлантики і Індійського океану, агентів торгівельних компаній, учасників військових походів і місіонерів, особливо ієзуітів, до Південної і Східної Азії, Східної Африки, Північної і Південної Америки.

XIX сторіччя – сторіччя дослідження внутрішніх частин континентів. До цього моменту майже були визначені контури і вивчені узбережжя практично всіх континентів, крім Антарктиди. Але внутрішні райони Азії, Африки, Південної Америки й Австралії залишались ще не вивченою землею.

Особливо прославились експедиції Лівінгстона і Стенлі – по Африці, Гумбольдта – по Південній Америці. За результатами досліджень цих експедицій публікувались багатотомні видання з докладним описом різних країн. Щоденниками мандрівників зачитувались у будинках інтелігенції і великосвітських салонах.

По ходу маршрутів велись постійні спостереження за погодою, течіями, глибинами, тваринним світом, рослинністю та іншими об’єктами і явищами природи. Їх малюнки – наукові документи. Морські офіцери, навчені навичкам картографування, дуже скрупульозно наносили острови та узбережжя, що відвідувались. А розташування кораблів у відкритому океані визначалось з точністю, що не викликала сумнівів.

Отже на другу половину XX сторіччя залишилось досить небагато місць, де ще не бувала людина. XX сторіччя – це не сторіччя традиційних географічних відкриттів, що зводились до опису раніше невідомих земель. У першу чергу – величезні нерозвідані райони Арктики і Антарктиди. Лише з появою більш сучасної техніки спроби дослідити ці райони отримали шанс на успіх.

З розвитком у XX ст. авіації, а потім і космонавтики в географічні дослідження ввійшла аерофотозйомка і космічне фотографування Землі.

Висновки.

За три останніх сторіччя суть та завдання, що стоять перед географією, разюче змінилося.

• Виділилося багато споріднених із географією наук: геологія, кліматологія, океанологія, геоморфологія, ґрунтознавство, географія рослин тощо.

• Власне географія розділилася: на фізичну (природничу) та політичну (економіко-статистичну).

• В багатьох містах були засновані університети, де були або географічні факультети, або відділення географії на природознавчих факультетах. Викладалась географія також у школах та гімназіях.

• При академіях наук багатьох європейських країн були створені географічні товариства. Найвідоміші з них - Британське, Російське, Берлінське – були світовими центрами географів і дослідників. Тут публікувались матеріали експедицій, мандрівники виступали із звітами й доповідями.

• Значно вдосконалились прилади та інструменти для дослідження природи. В результаті постійного переобладнання метеостанцій, картографічних служб, океанологічних експедицій, застосування фотозйомки, а потім і дистанційних досліджень набагато зросла точність і достовірність отриманих даних про природу.

• Географи першими створюють комісії з раціонального використання природних ресурсів, пропонують закони про охорону природи. На перший план в географічних науках виходить проблема взаємодії людини й довкілля.