Географічні відкриття греків

Географічні здобутки у древніх греків та римлян знаходились на досить високому рівні. Це вже була система географічних знань, а не розрізнені відомості.

Останні сторіччя до нашої ери і перші нашої стали часом осмислення географічного матеріалу, накопиченого давніми цивілізаціями.

Основоположником давньогрецького природознавства вважається Фалес із Мілету (VI ст. до н.е.). Він першим ввів ряд понять, таких як “горизонт” і “сторони світу”. Створення першої карти на основі орієнтування до сторін світу приписується Анаксимандру.

Мілетські географи ввели до вжитку також поняття “частини світу” (Асія, Європа). Гекатеєм Мілетським виділялась ще одна частина світу – Лівія (Африка).

1. Ідея кулеподібності Землі була вперше висунута Парменідом з Елеї (540-470 р. до н.е.), що було продуктом візуального філософствування. Його обґрунтування отримано у Евдокса з Кніду й Аристотеля зі Стагіри. Їх доведення складаються у тому, що при затемненні Місяця земна тінь має форму кола; при підйомі на гору кругозір розширяється, при рухові спостерігача на південь чи північ відбувається зміна панорами відносно горизонту. Використовуючи елементарні інструменти, олександрійський вчений Ератосфен із Кірени (III-II ст. до н.е.) провів перше, але досить точне вимірювання великого кола земної кулі – 39 690 км (сучасні дані – 40 076 км). Пізніше на межі II-I ст. до н.е., Посідоній проводить нові дослідження окружності Землі, що склала 180 000 стадій. Це була помилка у бік зменшення, що відіграла значну роль в історії Великих географічних відкриттів.

2. Поділ Землі на зони вперше проведено Гіппархом (II ст. до н.е.). Розділивши найбільшу паралель на 360 частин, він відобразив градусну мережу і виділив у межах заселеної землі 12 кліматів (від грец. “кліма” – ухил).

3. Іншою, визначною ідеєю античної географії є думка про єдність та неперервність Світового океану, що вперше була запропонована Аристотелем, а потім розвинена Ератосфеном.

4. Картографічні твори греків формувались на досить примітивних уявленнях про форму Землі (Фалес вважав Землю плоским диском, плаваючим у воді; його учень Анаксимандр, вважав, що Земля представлена циліндром, що висить у просторі).

Географічні твори епохи Давнього Риму

1. Необхідність підтримання зв’язку між різними римськими володіннями, регулярні переміщення військ, постійні потреби адміністративного плану, і нарешті, інтереси торгівлі заставляли середземноморських володарів більше уваги приділяти географічним описам. Страбон з Амасії Понтійської (64 р. до н.е. – 24 р. н.е.) створює “Географію у 17 томах. У II ст. олександрійський грек Птоломей видає фундаментальний трактат “Географію” у 8-ми книгах.

2. Особливою формою географічних описів в епоху античності була лоція, чи періпл, - навігаційний довідник, у якому по ходу маршруту відмічені бухти, острови, затоки, гори як орієнтири, поселення, а також подані короткі дані про зайнятість населення.

3. На відміну від давньогрецької картографії, пов’язаної з теоретичними й філософськими інтересами, римська картографія дозволяла вирішувати практичні завдання. Масовий наділ землею ветеранів-легіонерів вимагало появи особливого фаху – землеміра. Сіткою, де відмічались центурії, була покрита карта усієї Західної Європи.