Субстанційно-натуралістичну концепцію людини витворили:

• біхевіоризм

• соціобіологія

• психоаналіз

• За вченням біхевіоризму, (від англ. behaviour  поведінка) поведінка людини, як і тварини, формується в процесі реакції-відповіді на стимул-подразник. Свідомість, самосвідомість, моральні цінності, мотиви  усе, що визначає активно-творчий характер поведінки людей, ігнорується, цей напрями розглядає людину як природно-інстинктивну істоту і вважає, що наука про людину повинна бути продовженням науки про природу.

Оскільки поведінка людини є соціально-культурною, то призначення її діяльності лежить поза індивідом у сфері об’єктивованих позаособистісних структур, це призначення – “виживання культури”, а індивід є засобом для досягнення цієї мети.

У другій половині ХХ ст. у зв`язку з бурхливим розвитком біологічних наук, і насамперед генетики, натуралістично-субстанційний підхід до людини немовби набуває “другого дихання”. Багатоманітні наукові спостереження та дослідження неспростовно довели, що різні якості людини, включаючи й духовні характеристики, зумовлені не лише соціальними, а й біологічними чинниками, тією чи іншою мірою залежать від біологічних структур людини й можуть успадковуватися біологічним шляхом. Тому саме по собі врахування дуже важливої ролі біологічних чинників формування та розвитку людини  це ще не натуралізм у повному значенні цього слова.

Філософський натуралізм як світоглядно-метологічна позиція починається там, де природничо-науковий підхід оголошують єдиним засобом для розуміння сутності людини, ігноруючи її другу – соціальну природу.

• Одним з найважливіших проявів такої позиції в сучасній науковій думці є соціобіологія.

Основний її принцип: людина як біологічна істота з’являється внаслідок низки генетичних мутацій. Homo sapiens є типовим тваринним видом з поправкою на якість і величину генетичної відмінності, що впливає на поведінку.

Саме гени людини зумовлюють спосіб формування людського розуму: які стимули сприймаються, а які ні, яка інформація опрацьовується, які види пам’яті легко викликаються, які емоції пробуджуються і т. п.

Посередником між біологічним та соціальним у людині є епігенетичні правила, закладені природним відбором з метою адаптації. Це напів-інстинктивні, напівсвідомі спонукальні імпульси, що регулюють поведінку: попереджують про загрозу існуванню, утримують від невластивих вчинків.

Біологічними методами соціобіологія пояснює існування розуму, талантів, духовне та соціальне життя. Історичний процес – це біологічна еволюція, над якою надбудовується пласт культури, або генокультурна коеволюція (тобто спільна еволюція генотипу людини та форм існування культури): ні гени, ні культура, узяті самі собою, не могли призвести до появи людського розуму, соціокультурні та біологічні чинники взаємно доповнюють одне одного.

Таким чином, природа людини в дзеркалі соціобіології є лише системою складних реакцій на фактори зовнішнього середовища, які сформувалися в процесі еволюції людства як біологічного виду.

• Психоаналітичну концепцію людини (натуралістично-субстанційну) викладено в роботах З. Фрейда.

У розумінні людини З. Фрейд виходить з припущення про те, що в живій природі діє два роди сил: Ерос – інстинкт життя і Танатос – інстинкт смерті. Ерос спрямований на збереження життя, оновлення, творення, прогрес. Танатос спрямований на руйнацію життя. Тому людину можна розглядати як поле протидії цих двох сил. Ерос виявний воднораз як дія сексуального інстинкту, Танатос  як деструкція, що супроводжується агресивністю. Тому агресія, за З. Фрейдом, є природно вкоріненою рисою людини.

Сутність людини З. Фрейд намагається зрозуміти шляхом аналізу її психіки. Він вважає, що душевне життя людини не може бути зведене до свідомості. Свідомість є лише частиною специфічної багаторівневої психічної реальності. Психіка не є tabula rasa, яка заповнюється виключно за рахунок пізнання зовнішнього світу, тобто зовнішня реальність не єдине, що зумовлює зміст нашого внутрішнього світу.

Психіка – багаторівневе утворення, вона включає:

сферу свідомості – “Я”(Ego)

сферу контролю – “Над-Я”(Super-ego)

шар несвідомого – “Воно” (Id)

• “Воно” – це глибинний пласт підсвідомих потягів та інстинктів, що функціонує за принципом задоволення, тобто за довільно обраною програмою отримання максимального задоволення безвідносно до соціальної реальності і навіть супроти неї.

• “Над-Я” – це моральний цензор, що виявляється передовсім як совість, що містить у собі заповіді, заборони, владу, авторитет батьків тощо.

• “Я” – це посередник між “Воно” і зовнішнім світом, функціонує за принципом реальності і прагне зберегти добрі стосунки як з “Воно”, так й із зовнішнім світом, врівноважити несвідомі потяги із соціальною реальністю. Хоча це не завжди вдається, бо доводи розуму часом безсилі проти інстинктивних потягів. А тому в психіці актуалізується третій елемент структури  “Над-Я”.

Існування людини – це не що інше, як психічна гармонія індивіда, яка здійснюється через розв`язання конфлікту між “Воно” та “Над-Я”. Згідно із З. Фрейдом, “Я” намагається привести ірраціональні імпульси у відповідність вимогам реальності і доводам розуму, обмежити їх за допомогою захисних механізмів. Основними механізмами врівноваження психіки, за З. Фрейдом, є витіснення, раціоналізація (“виправдання”) та сублімація.

• Витіснення – це механізм психічного захисту у формі мимовільного забування конфліктних ситуацій, стресів, яких людина воліла б не знати.

• Сублімація  це переключення енергії людських пристрастей і потягів на соціально доцільну діяльність та культурну творчість. За З. Фрейдом, завдяки сублімації могутня сила “Воно” виявляє себе в бурхливій діяльності у сфері мистецтва, науки, політики тощо.

Антагонізм природного (“Воно”) і культурного (“Я”) в індивіді переростає в антагонізм індивідуальних прагнень та цілей розвитку культури. Культура, на думку З. Фрейда, – це неначе «гамівна сорочка» для індивіда, яка функціонує в інтересах соціуму з метою забезпечення спільної діяльності і має на меті обмежувати антисоціальні потяги та агресивність індивідів.

Питання 4.

Релігійно-філософський підхід до сутності людини спирається на такі принципи:

• креаціоністський догмат, що містить ідею творення людини Богом: Бог власноручно створив першу у світі пару  Адама та Єву, від яких походять усі люди. Ця теза є релігійною основою монофілетичної теорії походження людства (тобто походження всіх людей від єдиного кореня).

• богоподібність людини: вона створена за образом і подобою Бога, а, отже, стоїть окремо від усього тваринного світу. Богоподібність людини означає, що саме вона є вінцем творіння.

• засудження надмірної самовпевненості людей: людина хоч і богоподібна, та при цьому не повинна забувати, що вона є не більш ніж тіньовим відображенням свого Творця.

• Богоцентризм: феномен людини сприймається і тлумачиться крізь призму існування Бога та його творчої всемогутності.

• духовно-тілесний дуалізм: теза про єдність у людині тілесної та духовної природи.

Питання 5.

Функціональний підхід до сутності людини розвинув німецько-американський філософ Еріх Фромм.

Суть функціонального підходу в тому, що, на відміну від субстанційного, за основу людської природи береться не одна з двох сторін – соціальна або біологічна – а драматична єдність цих суперечливих сторін: людина є

біо-соціальна істота,

а тому вона суперечлива у самі своїй основі.

Природу людини неможливо розглядати

• ні як біологічно зумовлену суму потягів,

• ні як механічний відбиток з матриці соціальних умов;

вона:

• не є ані незмінною,

• ані безмежно пластичною:

людська природа є результатом історичної еволюції в синтезі з певними вродженими механізмами та законами.

Вихід людини за межі природного буття, розрив єдності з природою породив нерозв’язні суперечності людського буття:

• Між життям і смертністю людини

• Між можливостями і межами їх реалізації

• Між індивідуальним та соціальним життям