22. Групування слів за семантичним відношенням між ними (синоніми, антоніми, омоніми, евфемізми, дисфемізми, табу).

Синоніми – це слова, близькі за значенням і різні за звучанням. Зазвичай наявність синонімів свідчить про багатство мови, адже вони відрізняються відтінками значення і сферами вживання.

Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням, однак поєднані певним спільним фактором, наприклад: високий – низький (зріст), товстий – худий (статура), веселий – сумний (настрій). Як бачимо, антоніми поєднуються у пари. Багатозначні слова можуть входити у різні антонімічні пари з різним відтінками своїх значень.

Омоніми – слова, що пишуться і звучать однаково, однак мають абсолютно різне значення. Щоб відрізнити омонім від багатозначного слова, слід добрати до нього подібні слова (синоніми). Якщо значення синонімів буде близьким, то слово – багатозначне, якщо ж ні – то це омонім.

Евфемізм — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями. Будь-яка значеннєва одиниця мови функціонує не інакше, як в окремому звукові або в сполуках звуків.

Дисфемізм — це троп, протилежний евфемізмові, який полягає у вживанні замість емоційно і стилістично нейтрального слова чи виразу більш грубого, вульгарного, напр. пика замість лице або жирний замість товстий.

У художній літературі і публіцистиці дисфемізм допомагає висловити негативне, критичне, зневажливе ставлення до певного факту, явища чи особи.

Табу — заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, зокрема цензурними, та культурними і морально-етичними чинниками. При табу може бути просто неназивання відповідного предмета (засіб умовчання), але частіше замість табуйованих слів уживаються евфемізми.

22. Змінність лексики, зумовлена змінами в житті суспільства і розвитком мислення (неологізми, оказіоналізми, застарілі слова: історизми, архаїзми; слова активного й пасивного вжитку).

Неологізми — це новостворені слова, значення слів, словосполучення, що з'явилися в мові й ще не перейшли до розряду загально­вживаних. Загальна причина появи неологізмів полягає в необхідності давати назви тим новим явищам і поняттям, які з'являються у процесі невпинного розвитку людського суспільства. При цьому, «якщо предмет чи поняття за­кріплюються в житті суспільства, то їхня назва з часом перестає сприйматися як нова й переходить до активної лексики. Коли ж вони втрачають актуальність, їхня назва стає історизмом.

Оказіоналізми (від лат. occasionalis — випадковий) стилістичні засоби, що не відповідають загальноприйнятому вживанню, мають індивідуальний, часто взагалі разовий контекст. Приклади: сонцемідь, фурористи.

Застарілі слова, тобто такі слова, які нині вийшли з ужитку поділяються на дві групи.

Архаїзми – слова, які в процесі мовлення були замінені більш сучасними, оскільки явище, дія чи предмет, який вони називали, широко використовується. Багато архаїзмів належать до періоду Київської Русі та часів Козаччини. Тоді спудеї (студенти) зело (дуже) лєпо (гарно) глаголили (говорили) як піїти (поети).

Друга група застарілих слів – історизми. Ці слова виникають і виходять із ужитку разом із певними явищами, соціальними устроями, речами.

За ознакою активності вживання слова української мови поділяються на слова активного словникового складу (активна лексика) та слова пасивного словникового складу (пасивна лексика).

Слова активного словникового складу

Це слова, що регулярно й активно вживаються в певній сфері діяльності людини. До них належать не лише слова, якими щодня користуються всі носії мови незалежно від фаху, віку чи статі: хліб, дощ, але й слова (як правило, терміни і професіоналізм), якими активно користуються лише представники відповідних спеціальностей: тангенс, модернізм, демонстрація, парадигма.

До слів пасивного словникового складу належать застарілі слова та неологізми.