ЗМІСТ

1. Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства. 3

2. Гіпотези про походження мови. 3

3. Міжнародні природні та штучні мови. 4

4. Генеалогічна класифікація мов. Інші сім’ї мов. 4

5. Типологічна класифікація мов. 4

6. Значення письма. 5

7. Орфографія та її принципи. 5

8. Філософський метод у мовознавстві 5

9. Дослідні методи в мовознавстві (розрізнення синхронії й діахронії у вивченні мов; поняття архетипу). 6

10. Одиниці мови, їх функції. 6

11. Мовні рівні (характеристика). 6

12. Поняття системи і структури мови. Розділи мовознавства, що вивчають структуру й систему мови. 7

13. Парадигматичні і синтагматичні відношення. 7

14. Три аспекти в характеристиці звуків мови. 8

15. Поняття фонеми. Фонологія. 8

16. Система вокалізму. Класифікація звуків за артикуляційними й акустичними ознаками. 8

17. Система консонантизму. Класифікація звуків за артикуляційними й акустичними ознаками. 9

18. Фонетичне членування мови: поняття про склад; складові й нескладові звуки; наголос. 9

19. Фонетичне членування мови: такт (фонетичне слово, проклітики й енклітики), синтагма. 10

20. Позиційні й комбінаторні звукові зміни. 10

22. Поняття морфеми. Виділення морфем і встановлення їх значення. 10

23. Види і варіанти морфем. 11

24. Поняття інтерфікса, циркумфікса, нульової флексії й нульового суфікса. 11

25. Омонімія морфем. 12

26. Фонологічна структура морфем. 12

27. Словозмінна і словотвірна функції афіксів. 12

28. Способи вираження граматичних значень. 13

29. Слово як вираження поняття. Сигніфікативне значення слова. 13

30. Мотивовані й немотивовані значення слів. Внутрішня форма слова. Номінативне значення. 14

31. Полісемія. Найважливіші ознаки багатозначних слів. Співвідношення значень у багатозначних словах. 14

32. Групування слів за семантичним відношенням між ними (синоніми, антоніми, омоніми, евфемізми, дисфемізми, табу). 14

33. Змінність лексики, зумовлена змінами в житті суспільства і розвитком мислення (неологізми, оказіоналізми, застарілі слова: історизми, архаїзми; слова активного й пасивного вжитку). 15

32. Предикативність: сутність поняття, способи граматичного вираження. 15

1. Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства.

Мовознавство (лінгвістика) – наука про природні людські мови взагалі та про всі мови світу. Мова тісно пов’язана з мисленням і свідомістю, зокрема з філософією, з логікою, з психологією, з історією. Різноманітність функцій мови зумовила виникнення нових наук на межі мовознавства і соціології, мовознавства і психології: соціолінгвістика, психолінгвістика, етнолінгвістика. Соціолінгвістика, тобто соціальна лінгвістика – вивчає комплекс питань, пов'язаних із суспільною природою мови, її громадськими функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову та роль, котру відіграє мова в житті суспільства. Психолінгвістика - наука, яка вивчає закономірності породження і сприйняття мовних висловлювань у їх співвіднесеності до системи мови. Етнолінгвістика – напрям у мовознавстві, що вивчає мову в її відношенні до культури, взаємодію мовних, етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні й еволюції мови.

Галузі лінгвістики:

• фонетика (вивчає звуковий склад мови);

• фонологія (вивчає структуру звукового складу мови);

• граматика (вивчає будову мови);

• морфологія (вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови);

• синтаксис (вивчає словосполучення та речення, їх будову) та багато інших.

Предметом лінгвістики є природні мови. Відповідно до цього в мовознавстві виділяються дві галузі: часткове і загальне. Об’єктом часткового мовознавства є окремі мови або групи мов. Проблематика загального мовознавства є досить широкою, зокрема.

Лінгвістика вивчає не лише існуючі мови, але і людську мову взагалі. Мова не дана лінгвістові в прямому спостереженні; безпосередньо спостерігаються лише факти мови, або мовні явища, тобто мовні акти носіїв живої мови разом з їх результатами (текстами) або мовний матеріал.

Наукове значення: розв’язує питання, зумовлені проникненням мови в усі сфери діяльності людини.

Практичне значення: створення писемності для безписемних мов, різних типів словників, підручників і посібників для вивчення мови, записування певними знаками усного мовлення, передачі слів, систем письма для сліпих, а також дешифрування невідомих писемностей, стандартизація науково-технічної термінології тощо.

2. Гіпотези про походження мови.

Проблема походження мови виникла задовго до сформування мовознавства як науки. Серед багатьох попередніх спроб її розв’язання виділяються теорія божественного походження мови (ведійські, біблійні та інши релігійні міфи):

так, в індійських ведах говориться, що установником імен є бог – загальний ремісник і "пан мови". У біблійній легенді в перші три дні творіння Бог називав великі об'єкти сам, а коли перейшов до створення тварин і рослин, право встановлення імен було передане Адаму.

теорія свідомого витворення мови людьми (давньогрецький філософи, теорія «суспільного договору» в XVII — XVIII ст.):

згідно з деякими уявленнями, назви встановлював володар або правитель. Кожен правитель в Китаї починав правління з виправлення імен.

звуконаслідувальна теорія (стоїки, Г. В. Лейбніц,Ш. де Бросс):

Німецький філософ Лейбніц вважав, що слова утворилися завдяки стихійному інстинктивному наслідуванню тих вражень, які справляли на стародавніх гомінідів предмети навколишнього середовища і тварини. Відповідно до гіпотези Л. Нуаре, стародавня людина наслідувала, в першу чергу, звуки, які супроводжують трудові операції, наприклад "тук-тук".

трудова теорія (Л. Гейгер, Л. Нуаре).

Пізніше походження мови стали пов’язувати з розробленням загальної проблеми антропогенезу з позиції діалектичного матеріалізму. В укр. мовознавстві проблему походження мови висвітлювали Леонід Булаховський, М. Я. Калинович та ін.