3.Перебудова держапарату та зміни в окремих галузях права срср-урср в період Великої Вітчизняної війни.

Вступ

1. Перебудова органів влади й управління в роки Великої Вітчизняної війни.

2. Основні риси права під час Другої Світової війни.

Висновок

Вступ

Період Великої Вітчизняної війни 1941 – 45 рр. – найважливіша сторінка історія вітчизняного держави й права. Саме тоді громадський лад і державний устрій зазнали серйозної перевірці. Країна мусила все терміново перебудовуватися на військовий лад.

Вже 22 червня 1941 р. Президія Верховної ради СРСР прийняв Указ «Про військовому становищі», а 29 червня ЦК ВКП(б) і РНК СРСР звернулися до партійним і радянським органам із директивою, у якій було викладена у загальної формі програма заходів Комуністичної партії і держави за боротьби з фашистським агресором. У новій обстановці було проведено серйозна перебудова державної машини. У разі війни ще більш посилилася роль центральних органів влади й управління, хоча разом із тим було проведено й певна децентралізація, викликана необхідністю оперативно вирішувати конкретні запитання управління. Значно змінилася структура управлінського апарату, зайві ланки було відсічено. Також значних змін зазнало і тодішнє законодавство, що було необхідне виходячи з подій того часу. Основні зміни в правовій системі Української РСР здійснювались головним чином у відповідності зі змінами і доповненнями в загальносоюзному законодавстві, що обумовлювалися надзвичайною обстановкою режиму воєнного стану, який вимагав максимальної централізації всього державного механізму з метою перетворення всієї країни в єдиний бойовий табір.

Перебудова органів влади й управління в роки Великої Вітчизняної війни.

22 червня 1941 р. розпочався найгостріший, наймасштабніший етап Другої світової війни — фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз. Для народів Радянського Союзу ця війна, що принесла найчисленніші жертви й найстрашніші страждання, стала Великою Вітчизняною. Саме події на радянсько-німецькому фронті змінили увесь хід війни, саме тут гартувалась перемога над фашизмом.

Війна викликала посилення централізації управління, виникнення надзвичайних (неконституційних) органів влади. Уся повнота влади в країні зосереджувалась у створеному Постановою Президії Верховної Ради СРСР, РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від ЗО червня 1941 р. Державному Комітеті Оборони (ДКО). До його складу увійшла нечисленна керівна партійно-радянська верхівка на чолі з Й. Сталіним, який поєднував посади Генерального секретаря ЦК ВКП(б) та Голови РНК СРСР. Постанова зобов'язувала "усіх громадян, усі партійні, радянські, комсомольські та воєнні органи незаперечно виконувати рішення й розпорядження ДКО".

Поєднання членами ДКО вищих партійних та державних посад ініціювало подальше зрощення партійної та радянської номенклатури на всіх рівнях державного управління. Цей воєнно-політичний орган мав надзвичайні повноваження і діяв як через конституційні органи влади та партійні органи, так і через створювані ним комітети, ради, комісії.

На місцях для оперативного керівництва найважливішими військово-промисловими комплексами призначалися уповноважені ДКО. Діяли "штаби", "оперативні групи", "комітети" оборони в складі місцевих партійних і радянських керівників, представників військового командування. Так, у червні 1941 р. був створений штаб оборони Києва; під час оборони Одеси, у серпні 1941 p., створюються міська й районні оперативні групи з надзвичайними повноваженнями; у жовтні 1941 р. — міські комітети оборони у Луганську, Сімферополі, Севастополі та Керчі.

Стратегічне керівництво збройними силами здійснювала створена 23 червня 1941 р. Ставка Верховного головнокомандування. Керівництво цим військово-політичним органом також здійснював Й. Сталін, який до того ж 19 липня 1941 р. був призначений народним комісаром оборони. 3 10 липня 1941 р. по 21 червня 1942 р. діяло Головне командування Південно-Західного напряму, якому підпорядковувалися розташовані на території України війська (Південно-Західний, Південний фронти та Чорноморський флот).

Основні риси права під час Другої Світової війни

Перебудова правової системи Української РСР здійснювалась на основі правової доктрини, принципів, що склалися у довоєнний час і відповідали особливостям правового режиму сталінізму, тоталітаризму.

Найбільш істотні зміни і доповнення, крім законодавства в галузі конституційного (державного) і адміністративного права, відбулися в галузі цивільного, трудового, земельного і колгоспного законодавства; кримінального права та процесу.

Адміністративне право. У надзвичайних умовах воєнного стану і, особливо, стану облоги важливого значення набуває адміністративне право, характерними рисами якого стали: поширення адміністративної влади надзвичайних (воєнних) органів, розширення предмета правового регулювання, підвищення санкцій за невиконання розпоряджень та ін. В умовах сталінізму норми адміністративного законодавства стали носити репресивний конфіскаційний характер.

Стан облоги, як і близький до нього стан прифронтової смуги, впроваджувався як додатковий до воєнного стану, застосовувався на всій території України і відмінявся у процесі пересування фронту. При стані облоги деякі функції державної влади належали воєнним органам в особі військового коменданта. При стані облоги правомочність воєнних властей в порівнянні з воєнним станом була посилена, для чого в розпорядженні військового коменданта були війська внутрішньої охорони НКВС, міліція й добровільні міліарні формування. При облозі дозволялось застосовувати до порушників порядку крайні міри, аж до розстрілу на місці злочину.

Цивільне право. Правове регулювання питань власності напередодні війни характеризувалося встановленням абсолютного панування державної власності на засоби та знаряддя виробництва. Умови воєнного часу не внесли нічого суттєво нового в побудову інституту соціалістичної власності.

Війна поставила на порядок денний також питання захисту права приватної власності. В процесі бойових дій майно багатьох осіб тимчасово вийшло з володіння власника. Повернення власників на звільнену територію надало їм можливість розшукувати і повертати своє майно. Спори про повернення майна стали однією з основних категорій цивільних справ у судах. На вирішення цих проблем були спрямовані директивний лист Раднаркому УРСР від 20 серпня 1943 р. "Про повернення власникам худоби та іншого майна в місцевостях, визволених віл німецьке-фашистської окупації" та постанова пленуму Верховного Суду СРСР від 7 жовтня 1943 p.

В умовах війни разом з принципом єдності державної власності, відповідно до якого основні знаряддя виробництва могли переходити від одного державного органу до іншого лише в порядку передачі, що ґрунтувалося на розпорядженні відповідних державних та господарських органів, були дещо розширені права господарських наркоматів та спрощено порядок передачі майна між державними підприємствами та організаціями. Принцип єдності державної власності в деяких випадках надав можливість використовувати державне майно не тим органам, за якими воно було закріплене, а тим, що включили його на законних засадах в свою промислову базу. Згідно з правилами Наркомату фінансів СРСР при інвентаризації на баланс відбудованого підприємства заносились всі матеріальні цінності, які знаходились на його території, незалежно від того, чи рахувались вони на його балансі раніш. Це положення було розвинуто в постанові Раднаркому УРСР від 28 вересня 1943 р. "Про порядок обліку і використання націоналізованого, конфіскованого, виморочного і безгосподарного майна".

Незмінним залишився правовий механізм передачі продукції у власність споживача, заснований на планових актах і договорах. Система планового розподілу, створена ще напередодні війни, відповідала потребам воєнного часу.

Сімейне право. Війна забрала життя десятків мільйонів громадян України. Сирітство, удівство, зруйновані сім'ї — все це вимагало вжиття серйозних заходів по охороні материнства, допомозі дітям і зміцненню сім'ї.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 p. "Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення почесного звання "Мати- героїня" і заснування ордена "Материнська слава" та медалі "Медаль материнства" була радикально змінена система державної допомоги багатодітним матерям, уведена державна допомога на утримання і виховання дітей одиноким матерям, внесені істотні зміни в порядок укладання шлюбу і розлучення. Але слід визнати, що ця допомога була явно недостатня, а медалями та орденами дітей не нагодуєш.

Згідно зі змінами у республіканському законодавстві права і обов'язки подружжя породжував тільки зареєстрований шлюб, розірвання якого можливе лише публічно, через суд. Було скасовано право звернення матері до суду з позовом про встановлення батьківства і стягнення аліментів на утримання дитини. Всі ці заходи, на думку законодавця, повинні були сприяти зміцненню сім'ї, виховувати більш серйозне ставлення до укладання шлюбу і до розлучення.

У містах і селах України залишилось багато дітей-сиріт. На вирішення цієї проблеми були спрямовані кілька документів: постанова Раднаркому УРСР від 15 лютого 1942 р. "Про влаштування дітей, які залишились без батьків", постанова Раднаркому СРСР від 15 червня 1943 р. "Про посилення заходів боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством", постанова Раднаркому УРСР від 27 березня 1943 р. "Про організацію допомоги дітям-сиротам, батьки яких загинули в боях з фашистськими окупантами, замордовані або розстріляні фашистськими загарбниками під час окупації районів УРСР", постанова Раднаркому СРСР від ЗО липня 1944 р. "Про заходи боротьби з бездоглядністю і безпритульністю дітей в Українській РСР". Згідно з цими правовими актами на органи державної влади і управління покладалась робота по влаштуванню дітей-сиріт, створенню довідкової системи при НКВС, дитячих будинків, трудовиховних колоній, створенню надзвичайних комісій при виконкомах та інституту громадських інспекторів. Було вдосконалено порядок усиновлення Указом Президії Верховної Ради УРСР від 24 вересня 1943 р. "Про зміну ст. 44 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР".

Трудове право. Надзвичайні умови воєнного часу призвели до необхідності вдатися до трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудові мобілізації повинні були забезпечити постійними кадрами підприємства і будови воєнної промисловості та інші галузі народного господарства, що обслуговували потреби оборони. Трудова повинність оголошувалась для виконання важливих державних завдань, що мали оборонне значення, а також будівельних робіт, заготівлі палива, охорони шляхів сполучення, засобів зв'язку, електростанцій та інших об'єктів. Всі ці роботи не потребували спеціальної кваліфікації і мали тимчасовий характер — залучити громадян до трудової повинності дозволялось на строк до двох місяців.

Залученню до праці підлягали чоловіки від 16 до 55 років, жінки від 16 до 50 років. Згідно з союзним законодавством керівництву підприємств дозволялось встановлювати обов'язкові понаднормові роботи тривалістю до 3 годин в день. Скасовувались чергові та додаткові відпустки. Всі робітники і службовці підприємств воєнної промисловості були визнані на період війни мобілізованими і закріплювались для постійної роботи за тими підприємствами, на яких вони працювали. Мобілізованими вважались робітники, службовці та ІТР, що працювали

Кримінальне право. В умовах режиму воєнного стану підвищи¬лась суспільна небезпечність злочинців, що викликало необхідність посилення карних репресій. Репресивний характер радянського кримінального законодавства в період війни набув особливою значення.

Суттєво зросла суспільна небезпечність державних злочинців, особливо військових: ухилення від військового обліку, від призову в армію або від виконання обов'язків військової служби, дезертирство. В цю ж категорію підпадало і злісне ухилення від трудових обов'язків, яке за Указом від 26 грудня 1941 p. розглядалось як дезертирство і каралося ув'язненням на строк від 5 до 8 років. Це положення поширювалось на робітників, службовців підприємств прифронтових районів. Указом від 15 квітня 1943 р. на період війни для робітників і службовців залізничного транспорту встановлювалася така ж відповідальність за злочини, здійснені на службі, як і у військовослужбовців.

У перші найтяжчі місяці війни був прийнятий Указ від 6 липня 1941 p. "Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення", що встановлював сувору відповідальність у вигляді тюремного ув'язнення строком до 5 років. Особливе значення набуло суворе додержання воєнної таємниці. Указом від 15 листопада 1943 p. встановлювалось, що розголошення службовими особами відомостей, які є державною таємницею, а також втрата документів, що містять такі відомості, карається позбавленням волі на строк до 5 років; ті ж дії, якщо вони спричинили або могли спричинити небажані наслідки, карались позбавленням волі на строк до 10 років. Злочинні зазіхання на державну і колгоспну власність під час війни загрожували обороноздатності СРСР. Ці посягання, як правило, кваліфікувалися за Законом від 7 серпня 1932 p. З метою посилення охорони деяких видів майна, яке мало оборонне значення, були прийняті спеціальні правові акти, що передбачали підвищену відповідальність за його розкрадання. Так, Указом від 23 серпня 1942 р. "Про відповідальність за розкрадання пального в МТС і радгоспах" встановлювалась кара до 5 років ув'язнення. Постанова ДКО від 22 січня 1942 p. передбачала стягнення з винного в крадіжці продовольчих товарів за ринковими цінами, а промислових — за комерційними в п'ятикратному розмірі.

Зросла також відповідальність за посягання на особисту власність громадян. Пленум Верховного Суду СРСР постановою від 8 січня 1942 p. вказав на необхідність кваліфікувати крадіжку особистого майна в умовах воєнних дій як крадіжки під час пожежі або іншого стихійного лиха, тобто як кваліфіковану дію.

В умовах війни судові органи широко застосовували умовне засудження, відстрочку виконання вироку до закінчення воєнних дій з направленням засудженого в діючу армію (так звані штрафні батальйони).

Змін зазнали і інші галузі права - це була зумовлено історичними подіями того часу.

Висновок

Зовнішні функції Радянського держави були спрямовані на безпосередній відбиток агресії, створення антигітлерівської коаліції, організацію допомоги народам, який боровся за своє визволення від фашистської навали. Внутрішні функції зосереджувалися на економічному просторі і моральному забезпеченні успішного ведення визвольної війни до переможного кінця.

Війна внесла свої корективи у організацію та влитися порядок роботи державної машини. Вона, зокрема, завадила реформам передбачені Законом терміни чергових виборів у ради всіх щаблів. Президія Верховної ради СРСР і президії Верховних Рад союзних республік змушені були протягом 1941—1945 рр. неодноразово відкладати проведення чергових виборів і навіть продовжувати повноваження відповідних Рад. Продовжували виконувати свої обов'язки обрані передвоєнний час депутати Верховної ради СРСР, Верховних Рад республік і місцевих рад.

Радянське право не зазнало корінних змін проте суттєві зміни були внесені до тодішнього законодавства. Більшість правових новел були спричинені військовою обстановкою, і після війни вони зникли.

Список використаної літератури:

1. Івановська О.П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект. / О.П. Івановська. - К.: ТОВ "УВПК "ЕксОб", 2002.

2. Скальковский А. История Новой Сечи, или последнего коша Запорожского / А. Скальковский.- Одеса, 1846.- Ч. 1

3. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: у 3 т. / Д.І. Яворницький. - Л., 1990.- Т.1.

4 . Українське козацтво: Мала енциклопедія. – Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002.

5. http://lib.studentu.org.ua/index.php?newsid=250

6. http://uris.org.ua/

7. Ісаєв І.А. Історія держави й права Росії. – М.: Юрист, 1993.

8. Історія вітчизняного держави й права. Ч. II / Під ред. Про. І. Чистякова. – М.: БЕК, 1997.

9. Титов Ю.П. Історія вітчизняного держави й права. М.: Юрист, 1996.

10. Хрестоматія з держави і право СРСР. Дооктябрьский період / під редакцією Ю.П. Титова, О.И. Чистякова. - М.: Юридична література, 1990.

22