1.3. Класифікація інновацій

Першу класифікацію інновацій, як і термін «інновація» запровадив австрійський економіст Й. Шумпетер, який в 1912р. у своїй роботі «Теорія економічного розвитку» вжив словосполучення “нова комбінація”, а потім “інновація”, маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючих засобів.

Шумпетер виокремив 5 типів інновацій:

1) Виробництво невідомого споживачам нового продукту чи продукту з якісно новими властивостями;

2) Впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукту.

3) Освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості, незалежно від того існував цей ринок раніше чи ні.

4) Залучення нових джерел сировини і напівфабрикатів, незалежно від того існували ці джерела раніше чи ні.

5) Впровадження нових організаційних форм.

На сучасному етапі відомі різні підходи до класифікації інновацій:

• класифікація Пригожина (9 ознак),

• класифікація Інєнкової (4 ознаки),

• класифікація Завліна (7 ознак).

Основними критеріями класифікації інновацій є такі, які враховують комплексність набору класифікаційних ознак, можливість кількісного чи якісного визначення критеріїв, які враховують наукову новизну і практичну цінність ознаки.

Найбільш поширенимиє такі класифікаційні ознаки:

• за сферою діяльності підприємства;

• за змістом діяльності (економічні, технологічні);

• за інтенсивністю інноваційних змін (змінюються від інновацій 0-го порядку до 7-го);

• за рівнем об’єктивного і суб’єктивного сприйняття (абсолютна, відносна, умовна новизна);

• за причинами виникнення (реактивні, стратегічні інновації).

Крім класифікації проводять кодування інновації для спрощення управління інноваційної діяльності. Воно може бути укрупненим (з 1 знаком для ознаки) і детальним (з 2 і більше). Кодування можливе в рамках країни і в світовому масштабі.

В США найбільше уваги приділяється продуктовим інноваціям, в Японії – інноваційних процесів, в Європі – власні наукові дослідження, направлені на удосконалення продукту за рахунок використання більш ефективних компонентів і матеріалів.

1.4. Життєвий цикл інновацій

Життєвий цикл інновацій (ЖЦІ) – це період від зародження ідеї створення новинки та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.

За характером ЖЦІ відповідає типовому ЖЦТ і проходить етапи:

1) етап розроблення;

2) просування на ринок;

3) етап зростання;

4) зрілості;

5) занепаду.

Ці етапи характеризуються різним співвідношенням затрат, пов’язаних із розробленням і виведенням новинки на ринок та доходів від її продажу.

Етап розроблення – включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), розроблення технології. (прибуток відсутній)

Етап виведення на ринок – це налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії, ринкова апробація, формування стратегії збуту. (прибуток відсутній)

Етап зростання – це період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого збільшення прибутку.

Етап зрілості – товар перестає бути новинкою, прибуток стабілізується або зменшується. Цим етапом ЖЦІ практично завершується.

Етап занепаду – різкий спад прибутку, зменшення збуту, товар знімають з виробництва.

Тривалість ЖЦІ залежить від внутрішніх чинників, що обумовлюють здатність фірми-інноватора прискорити процес перетворення ідеї на матеріалізований продукт. ЖЦІ включає час її перебування в межах фірми-інноватора та час поза її межами, коли інновація використовується іншими.

Слід розрізняти ЖЦІ в окремо взятій організації, у галузі до якої належить підприємство-інноватор або у економіці загалом (стосується технологічних інновацій). Продовження ЖЦІ є доцільним лише стосовно тих стадій, які передбачають її промислове використання чи споживання, а термін впровадження інновації повинен скорочуватися.

\