6.3. Організаційні форми інтеграції науки і виробництва

Ефективними формами співробітництва промислових фірм з вищими навчальними закладами (ВНЗ) є науково-технологічні центри, технопарки та технополіси.

Науково-технологічні центри є засобами формування та здійснення регіональної інноваційної політики спрямованої на забезпечення екологічного розвитку регіону. Вони будують свою діяльність спираючись на ті особливості регіону, які для нього є визначальними і забезпечують його випереджальний розвиток. Цим зумовлена різноманітність регіональних центрів.

Технопарки – створюються промисловими компаніями поблизу університетів. Це комплектно розташований науково-технічний комплекс, до складу якого входять наукові установи, ВНЗ, комерційні фірми, консалтингові, інформаційні та інші сервісні служби, і який функціонує на засадах комерціалізації науково-технічної діяльності. Перший технопарк виник у 1972 році у Великобританії на базі Кембріджського університету. Зараз зразком є Науково-технологічний прак “Силіконова долина”, створений на базі Стендфортського університету, Каліфорнія. Він об’єднує до 3 тисяч дрібних і середніх фірм, які працюють у сфері електроніки; загальна кількість зайнятих приблизно 200 тисяч осіб.

В Україні діяльність технопарків регламентується Законом України “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”.

До відомих технопарків в Україні відносяться: Інститут монокристалів, Інститут електрозварювання ім. Патонна, Технопарк “Інтелектуальні та інформаційні технології” та інші. Кожен з технопарків має свою специфіку і спрямування діяльності. Реально в Україні технопарки існують з 200 року.

Виділяють такі основні шляхи створення технопарків:

1) створення малих підприємств в межах університету його співробітниками, що прагнуть комерціалізувати результати власних наукових розробок;

2) створення парку внаслідок реорганізації діючих підприємств, які хочуть скористатися пільговими умовами, що існують для науково-технологічних парків за чинним законодавством.

Технополіси – об’єднання наукових, інноваційних, науково-технічних парків і бізнес-інкубаторів на певній території з метою надання потужного імпульсу економічному розвитку регіону.

Головним завдання технополісів є:

1. Модернізація традиційних для регіону галузей промисловості і виведення їх на сучасний рівень;

2. Вибір наукових напрямків визначальних для даного технополісу, які можуть забезпечити випереджальний розвиток виробничої інфраструктури.

В 70-80-х рр. в технічно розвинутих країнах активно поширювалися різні форми спільного проведення науково-дослідних робіт спрямованих переважно на забезпечення значних технологічних проривів. З цією метою були створені:

1) галузеві міжфірмові дослідницькі інститути, які займалися дослідництвом;

2) науково-технічні альянси;

3) консорціуми;

4) спільні підприємства.

Галузеві міжфірмові дослідницькі інститути – це історично перша форма науково-технічної кооперації.

Науково технічні альянси є організаційною формою процесу глобального інтернаціонального поширення нових технологій. Вони бувають: науково-дослідні, науково-виробничі, горизонтальні (фірми однієї галузі), вертикальні (фірми різних галузей).

Консорціуми, як і альянси, є тимчасовими формами добровільного об’єднання організацій для вирішення конкретного завдання реалізації програми чи великого проекту. Можуть мати власну науково-дослідну базу.

Спільне підприємство – виникає за умови, коли кілька фірм, що працюють у різних країнах відчувають потребу в кооперуванні з метою підвищення результативності діяльності.

Виокремлюють такі типи технологічно орієнтованих спільних підприємств:

1. Співробітництво між фірмами тільки в дослідженнях;

2. Співробітництво у розробленні товарів, які не підлягатимуть ліцензуванню;

3. Обмін випробуваними технологіями в межах єдиної продуктивної лінії, або через багато продуктів;

4. Спільне розроблення одного або більше проектів;

5. Співробітництво, за якого одна фірма розробляє новий продукт, або процедуру маркетингу, а виробництво і адаптацію здійснює інша фірма.

Зараз значного поширення в індустріально розвинених країнах набули мережеві виробничі системи – кластери.

Кластер – це галузево-територіальне добровільне обєднання підприємств, що тісно співпрацюють з науковими установами та органами місцевої влади, з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економіки зростання регіону.