13. Гіпотетико-дедуктивний метод аналізу

Гіпотетико-дедуктивний метод аналізу слід розглядати першим, оскільки він часто буває у дослідженні основним та до нього входять інші, більш окремі методики.

Метод складається з таких етапів:

1. Визначившись з об`єктом дослідження, дослідник збирає фактичний матеріал ( джерела – художня або спеціальна література, словники або опитування інформантів).

2. Зібраний мовний матеріал узагальнюється індуктивним шляхом (думка розвивається від одиничного до загального). Так створюється теорія у вигляді гіпотези. Потім гіпотеза уточнюється багатьма способами, наприклад, зіставленням з уже відомими концепціями і виявленням суперечного їм матеріалу.

3. Етап дедукції. Це виведення нової думки з правдивих даних часто логічним шляхом.

4. Завершальним етапом є перевірка нової теорії шляхом зіставлення її з додатково отриманими фактами.

Л. В. Щерба відіграв велику роль у виникненні цього аналізу, бо ще в 1931 році в одній зі своїх статей зазначив, що лінгвістичне дослідження повинне складатися зі збору фактичного матеріалу, будування гіпотези та перевірки її правдивості на нових фактах.

У більшості робіт гіпотетико-дедуктивний метод застосовують в поєднанні з будь-яким іншим методом. Це забезпечує надійніші результати.

14. Метод опозицій в лінгвістичних дослідженнях

Учення про опозиції у науку ввів відомий російський філолог Н. С.Трубецькой, один із засновників Празької лінгвістичної школи.

Положення теорії, які лежать в основі методу:

1. опозиція можлива лиш тоді, коли між її членами є не тільки відмінності( або диференціальні ознаки), а й спільні ознаки( так звана підстава для порівняння). Опозицію можна визначити як семантично релевантну відмінність за однією ознакою при схожості інших.

2. Основа опозиції може розглядатися як певний абстрактний інваріант. Реальні елементи стають варіантами, ускладненими певними додатковими ознаками.

3. Н. С. Трубецькой розрізняє опозиції по відношенню до системи (пропорційні, ізольовані, багатовимірні) та опозиції між членами опозиції( привативні або бінарні, градуальні або ступінчаті, еквіполентні або рівнозначні).

Опозиції між членами опозицій

Привативні – це опозиції, в яких один член має диференційні ознаки, а у іншого вони відсутні.

Еквіполентні – опозиції, які не є запереченням або твердженням якоїсь ознаки, а характеризуються її якісною відмінністю ( kid дитина, kid лайка, сварка).

Градуальні – опозиції, члени яких відрізняються різним ступенем або градацією однієї і тієї ж ознаки. Наприклад, дієслова affect::torment::torture відрізняються ступінню інтенсивності завданого страждання.

*Опозиція на письмі позначається ::

Допоміжні: нульові та диз`юнктивні.

Опозиції по відношенню до системи

Пропорційні – опозиції, відношення між членами яких тотожне відношенню між членами якоїсь іншої опозиції, внаслідок чого твориться кореляція опозицій, що дозволяє виявити будь-яку мовну закономірність. Наприклад:

Able/unable=afraid/unafraid

Або Count/countess=heir/heiress

Ізольовані – опозиції, в системі яких немає інших пар, члени яких були б в однакових відносинах. Наприклад:

Wit::witness, ready::readiness

Багатовимірні – опозиції, основа яких не обмежується членами даної пари, але поширюється і на інші елементи в системі.