2. Метод опозиції.

Оснований на теорії опозицій М.С. Трубецького. Опозиція можлива лише тоді, коли між її членами існують не тільки відмінності (диференціальні ознаки), а й спільні ознаки (підстава для порівняння). Опозицію можна визначити як семантично релевантну відмінність за однією ознакою за умов схожості інших. Під час порівняння враховуються та розглядаються не усі ознаки, а лише ті, що визнані суттєвими для запропонованої моделі.

Опозиції між членами опозиції поділяються на:

- привативні (бінарні);

- еквіполентні;

- градуальні (ступеневі).

Опозиції по відношенню до системи:

- пропорційні;

- ізольовані;

- багатовимірні.

3. Дистрибутивний аналіз.

Пов'язаний з структуралізмом, поширений в 30-50-х рр.

Дистрибуція – сума всіх оточень, в яких зустрічається той чи інший мовний елемент, сума всіх можливих позицій елемента відносно інших елементів того ж рівня, його сполучуваність. Для упорядкування опису в дистрибутивному аналізі широко використовуються умовні позначення класів слів за допомогою літер, з яких утворюються дистрибутивні формули. За такого кодування слова замінюються символами, що вказують на клас, до якого належить слово (наприклад, N – іменник, V- дієслово).

Цей метод широко використовується у лексикографії.

4. Дистрибутивно-статичний.

Д-С аналіз – сума формальних алгоритмічних процедур, що направлені на опис мови і спираються тільки на розподіл (дистрибуцію) заданих елементів у тексті. Під заданими елементами маються на увазі будь-які об’єкти в тексті, безпосередньо доступні нашому сприйняттю.

5. Валентностний.

Має багато спільного з Д-С аналізом.

Валентність – здатність певних розрядів слів приєднувати до себе інші слова (С. Д. Кацнельсон). За ознаками схожості валентностних характеристик можуть виділятися лексико-граматичні розряди, ідеографічні або ще менші групи. Стадії валентностного аналізу: після встановлення загальної задачі дослідження, встановлюється список слів, валентність яких потрібно вивчити, визначається тип текстів, з яких буде взята вибірка, й встановлюється загальний об’єм вибірки.

6. Контекстологічний.

Засновник теорії – Дж. Ферс, засновник Лондонської лінгвістичної школи. Вважав, що висловлювання отримує сенс в ситуативному та соціальному контексті і є функцією такого контексту. Н.Н. Амосова визначала контекст як поєднання вказівного мінімуму з семантично реалізованим словом.

Ситуація – позамовні обставини, які впливають на реалізацію значень. Типи:

- позатекстова життєва

- текстова

7. Компонентний.

В компонентному аналізі значення слова розкладається на його складові (семантичні компоненти).

Сема – найменша одиниця змісту, неподільна на менші частини.

Компонентний аналіз за словниковими дефініціями базується на встановленій в логіці операції визначення понять. Звичайні етапи такого визначення – зазначення найближчого роду або класу, до якого належить предмет, та зазначення видових відмінностей, тобто ознак, які відрізняють означуваний предмет від усіх інших предметів того ж класу.

12. Вибір методики (процедури) аналізу лінгвістичних явищ

В літературі існує немало робіт по методах дослідження, але в більшості випадків вони описують який-небудь один метод та не дають загальної картини. Генетично кожна методика аналізу пов’язана з яким-небудь конкретним методом і конкретною лінгвістичною теорією. Однак практика показує, що оптимальні результати дає добре продумане сполучення кількох типів процедур таким чином, що кожна з них буде не тільки доповнювати, а й конкретизувати інші.