Лекція 3

Нетарифні методи регулювання ЗЕД

Будь-яка держава, приймаючи певні акти щодо ЗЕД, створює певне правове середовище. В Україні виділяють наступні правові режими у сфері ЗЕД:

1. справедливий (недискримінаційний) – цей режим не відсилає до діючого зводу актів і не передбачає конкретних актів. Посилання на цей режим означає можливість виникнення в конкретній ситуації несправедливості. Він являє собою механізм розгляду конкретних питань у ЗЕД і ефективно застосовується як засіб переговорного процесу між країнами.

Вперше його було застосовано у 1841 р. в Гаванській хартії як норму МП. Потім він стосувався КЩР (третя Ломейська конвенція щодо охорони іноземної власності). Потім МАГІ використовувала для захисту і заохочення інвестицій.

2. режим найбільшого сприяння – це норма недискримінації та прикордонного режиму. Він здійснюється на загальній підставі і передбачає, що країни, які його укладають, готові нести якісь обов’язки.

3. національний режим – передбачає, що при розгляді конкретних питань іноземним суб’єктам господарської діяльності має надаватися режим не менш сприятливий, ніж суб’єктам господарювання даної держави.

Приклади: Закон про іноземне інвестування 1996 р.; створення підприємства АвтоЗазDaewoo передбачало надання пільгового національного режиму.

4. спеціальний правовий режим – запроваджується в спеціальних економічних зонах різного типу. Це, як правило, певний пільговий режим щодо конкретної ситуацій.

В останні роки значно зростає кількість форм ЗЕД (наприклад, компенсаційні угоди, зустрічні угоди, франчайзинг тощо), тому потрібно говорити про митні режими. Слід сказати, що ці митні режими встановлені на основі міжнародної практики з точки зору інтеграції України у світове господарство.

Митні режими в Україні:

1. експорт

2. реекспорт

3. тимчасовий ввіз або вивіз

4. випуск у (до) вільний обіг (іншими словами, імпорт)

5. реімпорт

6. переробка на митній території

7. переробка під митним контролем

8. переробка за межами митної території

9. вільна митна зона

10. магазин без митної торгівлі

11. вільний склад

12. відмова на користь держави

13. ліквідація

14. транзит

Митні режими можна умовно поділити на 5 основних груп:

1 група – режими, які використовуються при здійсненні основного обсягу зовнішньоторговельних операцій. Це режими 1)2)3)4)5), особливе місце тут займають 9) і 11).

2 група – режими, за яких переміщення товарів через кордон поєднується з роботою митних органів: 10) 11)

3 група – режими, які стосуються переміщення товарів через кордон, які стосуються власне переробки

4 група – режими, які стосуються закінчення ЗЕД: 12) 13)

5 група – транзит.

Світові транзитні перевезення поділяються на:

• внутрішній транзит

• прохідний транзит

На Україні сам механізм цього режиму ще не достатньо розроблений. Вважається, що при транзиті через митну територію України цей режим стає контрабандним.

Експорт та імпорт – найбільш поширені митні режими в Україні. Це основні складові зовнішньоекономічного балансу та основні статті доходів і видатків платіжного балансу.

Документи, які повинен здати митним органам суб’єкт ЗЕД при експорті:

• контракт

• вантажно-митна декларація

• рахунок-фактура

• картка суб’єкта ЗЕД

• сертифікати та ліцензії, передбачені угодою.

В Україні існує експертиза експортного контролю. Цій експертизі підлягають товари воєнного і спеціального призначення, товари подвійного використання.

Завдання експертизи:

• забезпечення інтересів національної безпеки

• оцінка ступеню секретності товарів

• доцільність вивезення їх з території України

• надає рекомендації щодо видачі дозволів.

Реекспорт – продаж іноземним суб’єктам ЗЕД товарів, які були раніше ввезені до України. В Україні цей режим використовується рідко (це пов’язано з питаннями оподаткування). Широко використовується в Польщі.

Особливості імпорту:

1. один з найбільш врегульованих режимів в Україні

2. процедура розмитнення і документів аналогічна експорту. Лише імпортер має сплатити певні імпортні збори і податки

3. перехід права власності на товар, тобто виконання всього комплексу митних формальностей.

Реімпорт – практично не розроблений і не застосовується в Україні.

Переробка товарів на митній території – це режим, при якому іноземні товари використовуються у встановленому порядку для переробки на митній територій України без застосування заходів економічної політики і з поверненням сум ввізного мита і податків при умові, що цей товар буде вивозитися.

Переробка під митним контролем – не застосовуються заходи економічної політики та не сплачуються податки.

Переробка за межами митної території України – можна вибирати: або часткове звільнення, або повністю.

Магазин без митної торгівлі – не застосовуються заходи економічної політики, товари звільняються від мита та податків.

Вільний склад і вільна митна зона – використовуються у певних територіальних межах.

3. Нетарифні заходи ЗЕД:

1. квотування

2. ліцензування

3. контроль за експортом товарів і технологій подвійного призначення.

Ліцензування – це комплекс питань, пов’язаних з підготовкою та поданням переліку документів, потрібних для отримання ліцензії.

Вимоги до системи ліцензування:

• коли не обмежує конкуренцію

• коли створені чіткі і прозорі ліцензійні умови

• коли використання ліцензій сприяє розвитку окремого виду діяльності.

Ліцензування має бути логічним, послідовним, економічно обґрунтованим, умови зрозумілі для всіх підприємств.

Більшість законів замість терміну “ліцензування” вживає термін “дозвільна система підприємницької діяльності”.

1991 р. – в Україні запроваджено Закон “Про підприємництво”, згідно з яким було ліцензовано лише 12 видів підприємницької діяльності.

До 1997 р. – було ліцензовано всі види діяльності, запроваджено тотальну систему обмеження підприємницької діяльності.

Якщо порівняти стан підприємницької діяльності до 1997 р. і зараз, то можна зробити наступні висновки:

• ситуація абсолютного ліцензування не поліпшила стану розвитку українського підприємництва

• нечіткі умови привели до порушення законодавства

• не були вирішені питання щодо ЗЕД

• практично неможливо було прослідкувати всі зміни в розвитку законодавства щодо ліцензування. До 1997 року було прийнято більше 400 законодавчих актів, які регулювали систему ліцензування в Україні.

Початком створення дійсно системи ліцензування є Закон “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності” (2000 р.)

Цей закон вперше вніс суттєві зміни до чинного порядку ліцензування:

1. визначені основні принципи ліцензування і критерії діяльності державної системи ліцензування

2. сфери дії закону значно поширились від видів підприємництва до видів господарської діяльності

3. встановлені чіткі, прозорі механізми отримання, перереєстрації і акумулювання ліцензій

4. встановлено єдиний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню

5. видача ліцензій щодо обмежених ресурсів видається на конкурсній основі

6. зміна змісту ліцензійних умов

7. ліцензія – це єдиний документ дозволу у господарській діяльності

8. введено новий інститут – Експортно-апеляційна Рада

9. визначена необхідність введення єдиного ліцензійного реєстру.

Цей Закон абсолютно не стосується ЗЕД!!!

Закон визначив основні принципи створення нової державної системи ліцензування в Україні. Організаційну структуру системи ліцензування в Україні утворюють:

• Ліцензійна палата України – це основний орган, що формує систему ліцензування

• Державна акредитаційна комісія з ліцензування – це постійно діючий міжвідомчий орган. Займається розробкою і забезпеченням виконання вимог по акредитації органів. Контролює всі нижче підпорядковані органи.

• Експортно-апеляційна Рада – її рішення носять рекомендаційний характер

• Центральні ліцензійні комісії з окремих видів діяльності

• Кримська республіканська ліцензійна комісія і місцеві комісії з ліцензування.

Функції Ліцензійної палати України:

1. розробляє стратегію та проводить державну політику розвитку ліцензування в Україні

2. взаємодіє з міжнародними організаціями з питань ліцензування

3. встановлює правові та економічні основи функціонування системи

4. веде єдиний державний реєстр ліцензій

5. веде реєстр акредитованих ліцензійних комісій

6. контролює діяльність органів ліцензування та виконання ліцензійних умов

7. організує інформаційне забезпечення діяльності в системі

8. несе відповідальність від імені держави за дотримання правил та порядку ліцензування.

Існує також ряд законів, які регулюють ліцензування окремих видів ЗЕД.